2. Захожанка

Я не знаю про які жахи чи примари вони мали на увазі, та до вечора я нічого не відчувала і ніч моя пройшла спокійно. Це була перша ніч за останні два місяці, коли я спала в ліжку не в куртці і штанях, а в футболці. В будинку було все необхідне для життя: посуд, побутова техніка, постільна білизна, рушники. Так ніби це будинок для відпочинку, який здають туристам або відпочивальникам. 

Біля будинку я знайшла підвал, в якому десятки банок з закрутками і тушонками. А на кухні в ящиках запечатані крупи, макарони, цукор, чай і каву. Приготувала собі святкову вечерю з макаронів і тушонки, відкрила баночку огірочків,  заварила ароматного чаю до якого відкрила малинове варення.

Зранку я відчуваю себе оновленою. Тіло моє відпочило. Тільки рани на душі болять, і не скоро вони загояться, втрата омріяної квартири вибила ґрунт з під моїх ніг.

Мої думки  перервав крик з вулиці, я дивлюся в вікно і бачу біля хвіртки якогось чоловіка. Він заглядає на подвір'я та не заходить. 

Накидаю на себе куртку, бо ще прохолодно , і йду до нього.

• Добрий день. Ви Соломія Гірна? - запитує мене.

• Добрий день, так це я,  - відповідаю йому, це мабуть староста села, приходить мені думка.

• Я Василь Іванович Великий, староста села. Мені вчора зателефонував Олег, казав , що будинок прийняв переселенку. Я не повірив, от прийшов упевнитися. То як примари не мучать? - він розглядав мене з цікавістю.

• А тут хіба є примари? Навпаки це дуже затишний будинок, - я не розумію, чому всі розповідають про якісь примари,  - проходьте в будинок, пригощу  вас кавою.

Він з недовірою дивився на мене, ніби зважував всі за і проти, тоді махнув рукою і переступив на подвір'я. Та так і завмер, в його очах я бачу жах, ніби він побачив живого мерця.

Швидко повернувся на вулицю, витер піт з чола і сказав:

• Не знаю, як ти це не бачиш. Та я більше не буду так ризикувати. Хочу ще пожити і на старості років не потрапити в дурку. Якщо тобі тут добре - живи.

• А чий це будинок? - я хочу знати історію будинку, а хто як не староста розповість, та мені спадає на думку пригостити його кавою на вулиці, - почекайте мене на лавці, я зараз винесу нам кави.

Я швидко біжу в будинок, у мене є зварена кава в турці. Наливаю у дві чашки, добавляю по ложечці цукру і повертаюся на вулицю. Староста присів на лавку, і грівся на весняному сонечку. Я даю йому чашку з кавою, присідаючи поруч, щоб почути історію цього будинку.

• Цей будинок відколи себе пам'ятаю, живе своїм життям. Він не пропускає нікого на подвір'я. Сюди можуть увійти тільки обрані. Не смійся з мене, я тобі кажу чисту правду, - староста розвесилив мене, в його очах я обрана.

• Щось мені важко уявити себе обраною, оглядаючись назад.

• Я не знаю твого життя, але для цього будинку ти обрана. Тридцять років тому він стояв пустим, та навіть злодії ні разу не навідалися. Я працював тоді директором школи, коли в наше село приїхала Маня з двома маленькими дітьми і її наші баби, замість того щоб взяти до себе, відправили в цей будинок. Чекали, що вона втече, бо не хотіли приймати в село одиначку, боялися, щоб не лізла в їхні сім'ї . Та яке було їхнє здивування, коли Маня так само як і ти увійшла на подвір'я, а потім і в будинок. Вона ніколи не розповідала про своє життя до нашого села, мабуть їй зробили дуже боляче. З однієї валізою та двома дітками, вона втікала від свого життя в глухе село.

• Мабуть в неї були на це свої причини, - в кожного з нас є такі речі, від яких хочеться втекти світ за очі.

• Не знаю. Маня поселилася в будинку, влаштувала дітей до мене в школу, це в сусідньому селі. І зажили вони тихо, ніхто до них не приїздив, вона не шукала собі друзів, та й і чоловіків також не шукала. Хоча була красунею, чимось ви схожі. Такі ж медові очі і волосся, тільки трохи нижче.

• А жила вона на які кошти? Тут я розумію, що робити немає ніякої .

• А хто її знає, може у валізі в неї були доляри, а не одяг. Бо вона не шукала собі роботу. Діти мали все найкраще, завжди все найновіше, всі дивувалися. Маня найняла для них репетиторів з англійської і математики. Казала, що ці два предмети, які відкриють їм усі  двері . А її хлопці, її сини Саша і Костя жодного разу її не підвели. Вони оберігали спокій своєї мами так ревно, що не кожен дорослий чоловік на таке здатен. Не водилися з поганими компаніями, не пили, не курили. Займалися спортом. А коли вони після школи вступили до Оксфорду, це була сенсація на всю область. Маня ні з ким не ділилася своїми секретами, правда біля будинку приходилося їм працювати самостійно, бо ніхто не заходив. Ці всі ремонти вони робили у трьох.

• То  що з нею сталося ? Вона померла?

• Ти що таке кажеш. Ні, коли розпочалася війна, сини забрали її до Америки. Вона виїхала звідси на початку березня з однією валізою. Нічого не забирала з будинку. Прийшла у старостат залишила ключ і сказала, що будинок чекає нову власницю. В неї не було жалю за будинком і за тим майном, що в ньому залишилося. А я так розумію, що в будинку повний фарш. Так?

• Так, в будинку є все необхідне для життя, для комфортного проживання я б так сказала.

• Ну і живи собі. Якщо будеш чогось потребувати телефонуй мені, я дам тобі свою візитівку, - і староста простяг мені свою візитівку, - картоплю садити будеш?

• Ні, бо я не знаю скільки часу тут буду. Та й не люблю я картоплю, більше макарони їм.

• То бувай Соломіє, я пішов.

Він встав з лавки та пішов не оглядаючись, а я назад в будинок. Оглянути треба більш ретельно, може є якісь підказки, що з ним таке.

Я ніяк не можу второпати, чому всім привижаються примари. Адже в будинку нікого немає.