1. Переселенка

Я виїхала з Хмельницького близько десятої години ранку. Я і  такі ж як я -  ВПО . Внутрішньо переміщена особа. Я - особа!!!

Я себе якраз і відчуваю саме як особа - без бажання жити, без мрії,  без джерел існування, без дому.

Хто я запитаєте?

Я Соломія Гірна, корінна харків'янка. Мені двадцять дев'ять років виповнилося двадцять шостого березня. Так я Овен, баранчик упертий.

Народилася в Харкові в сім'ї медиків. Моя мама Олена Гірна працювала медсестрою в обласній лікарні, батько Олександр Гірний  рентгенолог,  була ще бабуся Віта Володимирівна - генеколог. Все це в минулому. Я дитина заробітчан. І цим сказано все, мене залишили у віці п'ять років на бабусю і поїхали на заробітки до далекої Італії. Бо ми тіснилися у двокімнатний бабусиній квартирі, і до того ж у нас дуже часто ночувала моя тітка Катя, мамина молодша сестра, в якої були проблеми з чоловіком - алкашем, який її постійно бив.

Мої батьки розрахувалися з роботи, на якій вони отримували мізерну зарплату і вирушили до Італії, їх покликала мамина подруга Зіна. Вони працювали разом в лікарні, Зіна поїхала першою, знайшла роботу, облаштувалася і покликала маму. Мене залишили на бабусю, яка ще працювала в лікарні. Бабуся здала мене в садок, і з тих пір я більше часу з чужими людьми ніж з рідними.

Спочатку все було добре, батьки присилали гроші на моє утримання, років зо п'ять. Бабуся не ображала мене, але й любові від неї я не бачила. Вона була досить вимогливою до мене, я постійно мала доводити, що варта її уваги, що гідна бути її онукою. Тому я вчилася найкраще в класі, займалася танцями, вчила англійську мову з першого класу.

Та сталося так, що мої батьки розлучилися. Тато зійшовся з маминою подругою Зіною, в них народилася дитина, мій зведений брат Алекс. Вони виїхали до Америки коли мені виповнилося дванадцять років, і з тих пір жодного разу він не приїздив в Україну. 

А  мама вийшла заміж за італійця, маму якого обходила. Та вона забула йому сказати, що в неї є я. Спочатку не сказала, а потім не хотіла. В тридцять п'ять років вона народила йому доньку, мою зведену сестру Анну, яку я бачила один раз здалеку.

Так в тринадцять років я залишилася без батьків. Мамина сестра переїхала жити до нас, розлучилася з своїм Толіком. Дітей в неї не було, і я сподівалася, що вона буде мені як мама.

Та Каті було начхати на мене, вона мріяла влаштувати своє життя,  я в ньому не вписувалася. Мене виперли в коледж після дев'ятого класу, а я й не дуже опиралася. Влаштували жити в гуртожитку. І в свої неповні шістнадцять років я залишилася сама в цьому світі, бо батьки жили своїм життям, все що я отримувала від них - це сто євро від мами і сто доларів від тата кожного місяця. Бабуся хворіла, вона багато часу проводила у санаторіях. Тітка Катя вийшла заміж і привела в нашу квартиру нового чоловіка, який не був нічим краще від попереднього. Мені не було місця в їхньому житті.

Я вступила до коледжу ХНУМГ ім. О.М.Бекетова на спеціальність садово-паркового господарства, мріяла стати ландшафтним дизайнером. Мене ніхто не запитував чого я обрала таку спеціальність, головне, що я звалила з їхнього життя.

В мене був план - вивчитися, знайти роботу і заробити грошей на квартиру. Я мріяла відколи себе пам'ятаю мати свою квартиру. 

Це зараз виглядає смішно, та я в шістнадцять років мріяла про покупку квартири, а не про кохання. Після першого курсу я пішла на підробіток в кав'ярню, і мені сподобалося варити людям каву, слухати їхні історії, отримувати чайові.

Подруг не було, були сусідки по кімнаті. Мені краще було самій, я читала книги або ходила в кіно. Так я ходила в кіно сама, і мене це нічуть не бентежило. І в кіно я познайомилася з Ігором, він також полюбляв ходити в кіно наодинці.

У вісімнадцять я переїхала до нього, в його орендовану квартиру. Ігор був старшим на вісім років. Працював зварювальником на будівництві. Заробляв гарні гроші, також збирав на квартиру.

Через три роки ми розписалися. Батько подарував мені дав тисячі доларів, а мама п'ятсот євро, бо вона не працює, ці кошти вона зібрала з своїх кишенькових, які їй виділяв італієць.

За ці кошти ми вирішили поїхати на заробітки до Польщі. 

Так і зробили.

Ігор влаштувався на будівництво під Гданськом, а я пішла працювати до фермера. Я навчилася збирати полуницю зі швидкістю світла, а  огірки взагалі в мене літали. Пан Анджей зробив мене бригадиром, виділив окреме житло. 

Я вчилася в нього як доглядати за рослинами, вибирати насіння та добрива. Як збирати врожай, щоб він не втрачав своєї якості, і конкурентоспроможності. Моє навчання в коледжі стало в нагоді.

Я могла визначити стан грунтів,  якість посадкового матеріалу, підбирати догляд за рослинами, планувати ділянки для висадки і багато чого іншого.

Так ми прожили рік в Польщі, наступного року ми з Ігором у відпустку поїхали до Італії. Рим і Неаполь, Венеція я хотіла побачити все. Заїхали в Мілан, там жила мама. Я хотіла її побачити.

Я написала їй повідомлення, що проїздом у Мілані. Вона відповіла, написала адресу кав'ярні і попросила зачекати. Я не бачила її з дитинства, точніше сказати і взагалі не пам'ятаю її чітко, її образ в моїй голові туманний. Одне фото, яке вона надіслала за останні три роки. На ній вона з Анною і своїм італійцем. 

Ми сіли з Ігором біля вікна, щоб можна було бачити площу. Вона прийшла за двадцять хвилин, привіталася без обіймів чи цілунків. Все що я зрозуміла, ми чужі люди. Вона замовила каву, посиділа з нами трохи, розпитала де ми працюємо, як там бабуся і Катя. Простягнула мені п'ятсот євро, які я не взяла, і опершись на зайнятість покинула кав'ярню.

Я дивилася через вікно, як вона підійшла до чоловіка з дівчинкою років десяти, він поцілував її, взяв за руку і вони втрьох пішли собі геть.

Моя душа плакала, та ззовні я не проронила жодної сльозинку. Тільки стисла зуби, вчепившись за стіл двома руками. Дивилася поки вони розчиняються в юрбі, щоб запам'ятати ту яка народила, але розміняли мене на своє краще життя, в якому мені не знайшлося місця.