Розділ 6. Досить тікати

Розділ 6. Досить тікати

                                                                                                                           «Подивися в очі болю,

                                                                                                                            І відчуй себе сповна.

                                                                                                                            Залий же сльози кров’ю,

                                                                                                                            І торкнись скляного дна...»

                                                                                                                            Пирлик Ярослав «Істинний»

         Я обдумую почуте цілий день. Іноді перекидаюсь словами з іншими членами зграї. Переважно з Орестом – через взаємну приязнь, Григорієм – через його комунікабельність та Ольгою – через щось щемливе в душі. Моє тіло постійно колотиться – мабуть від підвищеного рівня адреналіну в крові. Я не кажу зграї про свій контакт з загоном Наума Аріелою. Попри заявлену згоду – мої внутрішні протиріччя ще не поборено: доволі моторошна сторона людства і його Бога, який хоче прорватися в матеріальний світ, не могла змусити мене остаточно стати на бік Природи, адже я не міг прийняти й думку абсолютного геноциду. Обидві сторони утілювали вкрай дикі, безкомпромісні, жорстокі ідеї, яку не могла прийняти моя зніжена, навіть можна сказати – жіноча, натура. Утім я розумію обидві сторони. Я всім серцем бажаю аби природа вижила і не була закована в бетонні блоки і асфальт, але я й хочу щоб люди оселилися на інших планетах, принесли туди життя. Хто знає, може для цього нам дійсно потрібен Бог? Єдиний правитель з абсолютною владою, який поведе нас завойовувати галактику? Може ціна тому, що більш розумні покоління принесуть життя на інші планети – смерть нашої? Може об’єктивний сенс нашого існування дійсно з’явиться тоді коли людство, а не чорні діри стане визначати рух зірок і галактик? Можливо настане такий час, як казав Афанасій. Можливо смерть природи і возвеличення людей є тому початок?

         Ця амбівалентність мене погубить.

         Небо темніє. Сонце зникає між деревами, наближається час мого перетворення. Я вже чекаю його з острахом і починаю боятися ще більше коли до мене підійшли вовкулаки і сказали, що сьогодні, я буду все бачити на власні очі. З-за їхніх спин виходить Гнат. Його сонливість уже розвіялась і тепер він виглядав всього-на-всього як свіжий труп.

         — На жаль, юначе, разом з кров’ю своїх жертв, ти будеш відчувати всю біль при перетворенні, удари копит оленя та іклів кабана. Але поки-що контролювати вовка ти не зможеш, та я й не впевнений, що навіть під впливом моїх чар тобі вдасться залишитись при тямі.

         — Насправді ніякої магії, Руслане, — заспокоїв Орест. — Просто дещо випий.

         Він подав мені сталеву кружку з рідиною, яка парувала і не мала запаху.

         — В твій організм викинеться така доза адреналіну, що ти маєш залишитися при тямі будь-що, — додає Гнат. — Так само роблять кати щоб жертва не могла відключитися і відчувала біль безперервно.

         — Добре, мабуть я готовий. Я вирішую не чинити опору, адже нарешті мені випадає шанс побачити власними очима, що відбувається зі мною вночі. — А ви всі де будете?

         — Сьогодні на тебе чекає щось на кшталт ініціації, — відповідає Володимир. — Ми побіжимо за тобою в ліс і будемо вчити твого вовка битися. Всі ми через це пройшли і ти маєш засвоїти головний закон природи — виживає найсильніший. А сила — то вміння пристосовуватися і хитрувати.