Розділ 3. Ти мусиш обрати

Розділ 3. Ти мусиш обрати

                                                                                                        Удары сердца твердят мне, что я не убит,

                                                                                                       Сквозь обожженные веки я вижу рассвет.

                                                                                                 Я открываю глаза – надо мною стоит,

                                                                                              Великий Ужас, которому имени нет.

                                                                                   Оргия праведников «Последний воин мертвой земли»

Перше, що я відчуваю – присмак крові в роті і запах ладану. Я відкриваю очо і сонце сліпить мене. Згодом, в жовтому мареві, я починаю розрізняти стовбури дерев. Потім розумію, що то лише високі пеньки. Так мені здається до тих пір, поки один з них не зменшується. Я миттю зриваюсь на ноги і розтираю очі. В цей же момент на мене кидають якесь покривало. Я хапаю його і прикриваюся. Очі звикають до світла і я бачу, що переді мною стоять люди. Семеро. Шестеро оточили мене півколом. Одягнуті, а краще буде сказати – закуті у чорну пластинчату броню з витиснутими білими хрестами на грудях. Вони стоять нерухомо, наче статуї. В руках тримають автоматичні гвинтівки, схожі на двохствольні AR-15. Броня обвішана магазинами, кишенями з гранатами, а також кожен має по мечу за спиною. Дідько, от це вже якесь рідке лайно.

Один з них повільно встає з землі і вивищується на ввесь зріст. Його відрізняє від інших відсутність шолому і колір хреста – колір крові. Він має сухе, добре поголене обличчя і голову. Погляд його обсипає моє тіло мурашками. А дивиться він неначе з того світу.

Це від них тхне ладаном. Не знаю чому, але зараз я ненавиджу цей запах. Чи то через його суть, чи то через концентрацію.

— Я Майстер Ловець Ордену Чистоти. Ім’я моє – Наум Аріела.

Його низький і всеохоплюючий голос, в купі з поглядом, просто забиває мене в землю. Мої ноги слабнуть і я падаю. Він знає про вбивства, скоєні мною вночі.Точно знає. Ця думка паралізує мене. І від цього дивитися йому в очі просто нестерпно, бо це все-одно, що дивитися на свою смерть.

Він знає. Знає. Знає все про мене. Так просто такі люди ні до кого не приходять. Він прийшов карати.

— Бачу ти знаєш у чому твій гріх, хоч і скоєний він не тобою, але твоїм тілом, тому обійдемося без зайвих слів.

ВІН ЗНАЄ. ВІН ВСЕ ЗНАЄ. Ольга не брехала. Я вбивав. І ВІН ЦЕ ЗНАЄ.

— Я одразу перейду до пояснень, адже навіть диявол має знати за що горить у Пеклі. Але спершу все ж мушу запропонувати тобі скромний обід. Кров на губах свідчить про те, що вночі в тебе було вдале полювання, але для молодого перевертня багато їжі не буває.

Один з його учнів підносить мені залізну тарелю з юшкою і хлібом. Я мовчки беру її. Чоловік знову присідає переді мною і починає розмову, поки я дивлюсь у своє відображення в юшці. Для чого вона?

— На жаль, ти є носієм рідкісного прокляття, мутації чи геному – називай це як хочеш. Його називають геном звіра чи вовчим геном і суть його така: коли людина потерпає від численних нещасть, коли її життя не приносить радості, а сенс та зв’язок з Богом втрачено, коли її бажання блокуються суспільством і з’їдають душу з середини, коли втікати більше ні куди і ні до кого, тоді активується ген звіра і людина перетворюється на нечисть – щось середнє між твариною майже будь-якого виду і homo sapiens. Зміни незримо накопичуються в тілі й душі і одного дня стається metamorphosis. Ззовні людина стає звіром, а проживши так до року і душа її стане звіриною. В стані, який ми називаємо «bestia immunda», або просто – бестія, душа не має контролю над тілом, і спить глухим сном, відновлюючись від болю, який був спричинений метаморфозами. І саме в цей час людина коїть страшні злочини, навіть не підозрюючи про це. І зараз я продемонструю тобі наслідки твоєї діяльності бестії.

Капелан витягує з кишені на лівій руці фотографії. Мене обсипає жахом, адже я знаю, що буде на них. Він кладе їх біля мене, але я, побачивши одну з них, лише відвертаюсь. В очах моїх – безум.