1

Востаннє ми бачились з тобою 7 тижнів тому. 

Ти приїхав на 4 дні і, здавалося, це буде ціла Вічність з тобою. Я намагалась не дивитись на годинник, не рахувати хвилини, які тікали від нас. Але серце, ніби навмисно, гучніше відбивало кожну секунду, прожиту з тобою. 

Ти приїхав на 4 дні. То було радісно і водночас боляче. Бо потім знову я маю відпустити тебе туди, де смерть забирає найкращих, молодих і сильних, тих, кого чекають з молитвами на вустах.

Я пам’ятаю, як збирала в дорогу твій наплічник, складаючи все необхідне і жалкуючи, що не вміститься все, що тобі там потрібне. Я б і сама заховалася в потаємну кишеньку, щоб мати змогу бачити тебе і знати, що ти в безпеці, поки я поруч. Я б висіла хрестиком у тебе на шиї, талісманом на грудях, оберегом за спиною, закриваючи долонями від ворожої кулі, відвертала би поглядом від подиху смерти.

Ми прощалися тихо. Ти не мав бачити сліз та мого страху, що ця зустріч може бути останньою. Говорили про буденне і тримались за руки. Я дивилась в такі рідні сині очі і не могла надивитись, не йняла віри, що за кілька хвилин ти вже будеш далеко. 

"Я з тобою поруч - казав ти - ми на відстані лише телефонного дзвінка. Не сумуй, моє зайченятко, скоро повернусь". Відпустила тебе з надією. Щось шкрябало душу, але я не впускала в свідомість лихі передчуття. Бог берегтиме тебе, я знаю, у нас з ним така домовленість. Він вертає тебе неушкодженим, а я... торгуватися з Богом, це вже крайність яка...але ж хіба війна не стирає ці крайності?

Я чекала на твій дзвінок щогодини. Не давала розрядитись телефону, забуваючи про беззвучний режим, засинаючи з ним у руках. Мої повідомлення не були прочитані, але доставлені,  і це було добрим знаком. Значить він працює, значить він у тебе, значить ти є.

Можливо, на бойовому завданні - шепотів внутрішній голос, і я погоджувалась, відганяючи чорні думки.

Ти приснився мені веселим з оберемком ромашок в руці. Притискаючи їх лівою рукою до грудей, праву ж виставив вгору і радісно махав мені нею. Я бігла назустріч, але твоя постать не ставала ближчою. Навпаки, здавалося, ти все далі від мене, а я, намагалася бігти якнайшвидше, але ноги ставали все важчими,  ніби загрузли в сипучий пісок. З відчаю я голосно викрикнула твоє ім'я і в цю ж секунду сон відпустив. Важко дихаючи, витерла піт з чола і взяла телефон до рук. Повідомлення з невідомого номера привела до тями: " Назар живий, в Чернівецькому госпіталі".

Боже! Назарчику! Живий....

Збиралася швидко, думкою летіла швидше, ніж везло моє тіло авто. Не встигла дати волю сльозам, але ще наплачуся з радості. Повторювала слова, як мантру, "усе добре...живий". 

Ти лежав без свідомості на сірому простирадлі в полоні бинтів і крапельниць. Забинтоване око і порожнеча на місці лівої руки, тієї, що притискала букет ромашок для мене. Обережно торкнулася коханого чола. Гарячий. 

"Назарчику - прошепотіла - поспи, я поруч".