Розділ 20

Іванна

— Сьогодні у нас дві новини: бос, який знову прийшов без пари та бідна Жанна, яку він сьогодні звільнив. Живодер. Хоча б дозволив дівчині погуляти наостанок та поїсти омарів, — вдавано зітхає Марія, яка вже мекнула три бокали вина.

— Яворівський прийшов не сам, а зі своєю особистою помічницею. А Жанка сама винна, не можна зізнаватися босові в коханні, не нашому Гордію, — хитає головою Віка. — Іванко, ми тебе колись розколемо чи ні? Він тобі щось розповідає про своє особисте життя? Ти його асистентка, ти маєш щось знати. Дай нам хоч малесеньку зачіпку.

— Гордій Іванович своє особисте життя зі мною не обговорює! — роблю кілька ковтків ігристого, прицмокую, бо смачнюче, та мимоволі кидаю погляд в бік Гордія.

Ох, не варто було цього робити, бо мене знову наче окропом обдало. Незворушний, відсторонений, холодний. Іншим, певно, здається, що він поглядає на офісний планктон трохи зверхньо та байдуже, але мене цим крижаним панцером вже не обдуриш.

За цією маскою ховається справжній шторм, Гордій вже кілька разів дозволяв мені зазирнути в очі своєї бурі.

Готується звернутися до підлеглих з промовою, а потім, мабуть, втече до офісу, щоб не напружувати людей своєю присутністю. Півтори години для нього це рекорд, наради зазвичай тривають сорок хвилин.

Якщо я погоджусь стати його фіктивною дружиною, оце буде шок для моїх колег. А скільки пліток поповзе, брудних та безглуздих. Адже те, що наш шлюб несправжній, знатимемо лише ми з Гордієм. Точно скажуть, що роблю кар’єру через ліжко, наліплять ярликів, хтозна-якими словами називатимуть мене позаочі. На жаль, все має свою ціну…

Під приводом «я до вбиральні» вислизаю зі святкової зали та підіймаюся ліфтом на дванадцятий поверх. Смаколики мені більше не лізуть, пити теж нема бажання. Півтори години я трималася якомога далі від чоловіків, чотири рази відмовилася від запрошення на танець, прикриваючись Вікою та Марією наче щитом. Слухала їхні теревені та подумки рахувала хвилини до кінця цієї вечірки. З мене годі! Зараз мені потрібен спокій, бодай хвилин десять. Хочу опанувати емоції та налаштуватися на розмову. Наш крижаний імператор, якщо схоче, сам мене знайде.

В офісі блаженна тиша, увімкнене лише м’яке нічне освітлення над плінтусом, що створює майже романтичну атмосферу. Кабінет Гордія замкнений та я знаю, де зберігається запасний ключ.

— Ти пропустила мою промову, — лунає позаду мене його тихий, стриманий голос. Не почула, як він увійшов, бо лишила двері відчиненими. Задивилася у вікно на вечірнє місто, намагаючись зібрати думки до купи, та загубила лік часу.

— Набагато цікавіші для мене твої пояснення. Сподіваюсь, ти помітив, що я була хорошою дівчинкою?

— І я цим дуже втішений, Іванно. Гаразд, обговорімо мою пропозицію. Я озвучу тобі усі пункти нашої умови. І лише в разі твоєї згоди – розкрию нюанси та розповім чому я такий, чому дотики для мене проблема і чому я обрав саме тебе.

— Тобто секрети лише після моєї згоди? Це як кіт у мішку? — обертаюся до нього. Двері вже зачинені, щоб ніхто не підслуховував. Сам Гордій, стоячи біля дизайнерського шкіряного дивана, знімає з себе піджак, недбало кинувши його на спинку.

— Увімкни світло та сідай. Розмова буде довгою, — промовляє спокійно. Я б навіть сказала – приречено.

Як на мене, яскраве світло у даній ситуації геть зайве, та зараз не до сперечань. Клацаю вмикач, граціозно вмощуюсь на цей дорогезний диван та… ошелешено залипаю, витріщившись на руки Гордія. Розстебнувши манжети, він засукав рукави до ліктя. Вся шкіра, починаючи трохи вище зап’ястків на обох руках понівечена страшними шрамами.

— Отже, Іванно, я пропоную тобі офіційний шлюб. Хоча для нас із тобою він буде узаконеним лише на папері. Мої батьки, нарешті, від мене відчепляться. Познайомлю вас після нашого одруження, щоб у них не виникло спокуси відмовити мене укладати шлюб з простою дівчиною. Твоя сестра отримає усі необхідні кошти на лікування та реабілітацію. Я сплачу за проживання твоєї мами у Швейцарії, щоб вона була поруч з малою. За бажанням, ти можеш працювати зі мною або можеш розпочати свій власний бізнес. Я допоможу. В будь-якому разі тобі нараховуватиметься щомісячна сума на твої потреби. Пристойна цифра. Окрім зарплатні, звісно. За два роки, якщо тебе все влаштовуватиме, ти мусиш народити мені дитину шляхом штучного запліднення. Принаймні спробувати. А через п’ять років, якщо мій стан не зміниться – я тебе відпущу. Ми розлучимось. Ти отримаєш солідну частку мого капіталу та спільну опіку над дитиною. Якщо вона, звісно, народиться. Не виключено, що я безплідний. …Ти ще дихаєш? Хочеш водички?

— Ні, дякую. Продовжуй. Шокуй мене вже тими пунктами, — хрипко видихаю. В думках хаос. Очі прикуті до його шрамів. Навіть хочеться погодитися на цей шлюб заради того, аби він поділився зі мною своїми секретами. Звідки це понівечення? Він однозначно страждав, бо певно то був страшний біль.

— Щойно я тобі озвучив нашу угоду, на мою думку, цілком прийнятну. Сподіваюсь, ти розумієш, що про неї не слід розповідати навіть рідній мамі. Всі повинні думати, що ми справжня пара, що ми кохаємо одне одного і таке інше. А от пункти… Вони здебільшого стосуються моїх пікантних дивацтв. Виконання яких обов’язкове. Інакше ніякої угоди не буде. Коли ти їх почуєш не варто пирхати чи ховати обличчя в долонях. Я хочу, аби ти гарненько подумала над кожним пунктом. Час у нас ще є. …Дарма ти не хочеш промочити горло. Я от не відмовлюся.

Навмисне бере паузу. Мої нерви випробовує чи свої? Відчиняє мінібар, дістає пляшку з водою. Повільно п’є, буравлячи мене своїм гострим поглядом.

— Підійди-но.

— Нащо? — мене сіпає дрібним тремтінням. От що він вже собі надумав?

— Іванно, будь ласка, ходи до мене.