Розділ 19

Іванна

Щось я втрачаю здатність адекватно мислити поруч із ним.

Ось зараз, що це таке було? Якесь нереально магнетичне тяжіння, коли його губи були в міліметрі від моїх. Мало не вибухнула через цю шалену пульсацію. Вже не можу відокремити робоче від особистого. Гордій мене збуджує. Фіксую увагу на цьому пікантному моменті, червонію та почуваюся поганою дівчинкою. Настільки поганою, що моя бурхлива уява починає підсовувати мені заборонені та хтиві сценки «а якщо я стану трохи сміливішою?» Добре, що це лише дурні фантазії, в реальному житті я ніколи нічого подібного собі не дозволю. Торкатися Гордія не можна. Мова йде лише про фіктивні стосунки, а вони не передбачають близького контакту. В жодному разі. Треба лише вдавати пару. Хіба це важко?

— Це Жанна? — помічаю зіщулену дівчину біля входу. — Таке враження, що вона плаче, — наша автівка зупинилася та Гордій чомусь не поспішає відчиняти дверцята.

— Я її звільнив та заборонив бути присутньою на вечірці, — відповідає вже звичним крижаним тоном. — Вона сьогодні зізналась мені в коханні, та поводилася по моїм міркам надто непристойно. Будь ласка, тільки не кажи, що тобі її шкода і що кохання не привід для звільнення. Привід був.

— Ти читаєш мої думки? — роблю спробу посміхнутися.

— Намагаюсь. Мені вдається? — кидає на мене прискіпливий позирк і нестримно-зваблива пульсація повертається.

Розумію, чому ми сидимо. Чекаємо доки охорона вмовить Жанну піти геть, бо вона явно чатує на боса. Цікаво, коли Яворівський встиг віддати такий наказ? Чи його охоронці теж вміють читати думки?

— Хочеться пити. У тебе в солоні випадково ніде не завалялася пляшечка мінералки?

Виявляється, модель цього авто передбачає вмонтований міні-холодильник в центральній консолі. Водій простягає мені півлітрову пляшечку, дякую, нетерпляче відкручую кришечку. Знайоме шипіння, роблю ковток, бо дійсно задихаюся і водночас палаю від близькості Гордія. Спішу, нервую і як результат – трохи обливаюся. Краплі стікають по підборіддю, шиї, прямуючи в декольте.

— Повільно, — хрипко промовляє Гордій, інтригуючи мене своїм дивним шепотом. — Іванно, я тебе дуже прошу, зітри вологу подушечками своїх пальців дуже ніжно, обережно та повільно, — мене паралізує сила його погляду. Таке враження, що він не лише мене ним роздягає, а й проникає до кісток. Дивиться, як я торкаюся своєї шкіри й не дихає. А мене спантеличує те, що мені хочеться йому коритися. Є щось в цьому інтимне, сексуальне.

— Хороша дівчинка, — стримано посміхається Гордій, ховаючи в погляді щось небезпечно-манливе. — Ходімо. Вже час.

А мені вже наче й не хочеться йти на цю вечірку. Не до веселощів. Радше б ми лишилися у мене вдома та поговорили. Мені кортить почути його умови, його пояснення того, що в біса відбувається. Може мій бос збоченець? Може мені варто тікати від нього світ за очі? Та я не втечу… Причина номер один – моя хвора сестра. Причина номер два взагалі поза межами здорового глузду. Попри все мене вабить до Яворівського. Цей невизначений трепет, коли роблю глибокий вдих, цей мороз по шкірі та дурне бажання до нього торкнутися. Невже його вб’є один мій обережний доторк?

— Один келих, Іванно.

Я аж підстрибнула, настільки несподівано це для мене прозвучало. І настільки близько. Гордій поруч. Підіймаємось сходами на другий поверх. Загубилася в думках, цокаючи підборами моїх новеньких та неймовірно зручних туфельок.

— Один келих? — не розуміючи, перепитую. Подати йому одразу один келих чи я маю простежити, аби поруч із ним не було одиноких келихів.

— Я дозволяю тобі випити лише один келих шампанського. Хочу, щоб ти була тверезою під час нашої розмови.

— А які ще будуть заборони? — оборююсь напівжартома.

— Не загравати з іншими чоловіками. Не торкатися до них, не дозволяти їм торкатися до тебе, — проте Гордій відповідає цілком серйозно. — І не варто питати, що станеться, якщо ти мене не послухаєшся. Твоя задача завжди виконувати мої прохання. Якщо торкнешся когось з чоловіків випадково – мені це не сподобається, але я спробую поставитися з розумінням. Якщо зробиш це навмисно – наша з тобою угода опиниться під загрозою. І не лише це. Лікування твоєї сестри також.

— Отже, ти дійсно вмієш бути дуже жорстким, — зітхаю та чомусь продовжую себе переконувати, що десь глибоко всередині він добра людина.

— Бізнес загартовує. Якби я не був жорстким та наполегливим – я б не досяг того рівня успіху, якого прагнув дістатися. Чутки про мій нестерпний характер зовсім не чутки. Втім зі мною можна порозумітися та навіть подружитися, — окрім багатозначного погляду дозволяє собі стриману посмішку. Ми ось-ось увійдемо до зали й бос вже надів свою крижану маску, за якою ховається людина, яку мені дуже хочеться дізнатися ближче.

— Здогадуюсь, що подружитися ми зможемо… якщо я буду хорошою дівчинкою? — нервово ковтаю.

— Ось бачиш, як добре ти мене розумієш, — неочікувано, й у випадку з нашим босом майже нереально, перш ніж увійти, він мені підморгує.

Мати Василева! Я навіть не уявляла, що у нас стільки співробітників! Чи може кожен з них притягнув на вечірку всіх своїх близьких та навіть далеких родичів? Народу повно і корпоратив вже у розпалі, музика, як на мене, надто гучна, дехто танцює, але більшість атакує шведський стіл, наче їх тиждень не годували. Гордій Яворівський розщедрився на делікатеси, от люди й дуріють.

Гаразд, треба просто пережити цю вечірку ні до кого не торкаючись. Певно, це ще один тест від Гордія. Мене більше хвилює ніч після цієї гулянки. Ми поїдемо до мене, до нього чи залишимося в офісі? Знаходжу в натовпі обличчя знайомих дівчат, йду до них і одразу відчуваю потилицею ЙОГО погляд.