Розділ 15

Іванна

— А чого ми одразу весь магазин не купили? — бурчу, ніяковію та гублюся в здогадах, поки їдемо до офісу.

Три пари туфель це вже занадто! Мені та сума, яку сплатив Гордій, буде ночами в кошмарах снитися.

— Повертаємося? — іронічно посміхнувшись, пригальмовує, наче дійсно зібрався розвертатися. — Це ти ще не бачила гардеробну моєї сестри і сотні пар її взуття. Тож три пари туфель це мінімум для дівчини, як на мене. Хоча я можу помилятися. Судячи з твого виразу обличчя, Іванно, тебе це дико напружує. А от мені навпаки сподобався наш ранок, — мене насторожує, як мій бос промовляє «наш ранок». — І це для мене копійки.

— О, тобто мені ще й не варто повертати тобі ці гроші? Це підкуп, примха багатія? Допоможи мені зрозуміти, як мені тепер поводитися? — так, я нервую. Бо не кожен день мені роблять подарунки, які коштують як крило літака. А якщо врахувати, що це зробив мій бос…

— Іванно, я не намагаюсь тебе купити чи не дай боже принизити. Пробач, що змусив тебе почуватися незручно, — його настрій несподівано змінюється. Гордій хмурить свої ідеального контуру темні брови. А тут йому ще й хтось подзвонив. Іноземний інвестор, як я зрозуміла. Яворівський напрочуд гарно володіє англійською. Тож, більше не поглядаючи в мій бік, він базікав із цим Генрі аж до будівлі нашого офісу, висадивши мене перед спуском до підземної парковки.

Клас… завжди «мріяла» привернути увагу наших офісних кралечок пакетами відомого бренду.

Тягну подарунки до свого столу, намагаючись подумки зламати шифр на ім’я Гордій Яворівський.

— Овва, хтось ретельно готується до вечірки! — вигукує Жанна. Як на мене, аж надто радісно, явно переграє. І чому саме вона, саме це безнадійно закохане в нашого боса стерво, до мене підскочила? Сподівається щось дізнатися про Гордія?

— Ага, підготовка до майбутнього корпоративу мене капець як збуджує, — ляпаю я, ховаючи обновки під стіл. — Жанно, ти щось хотіла?

— Подумала, що особиста помічниця Гордія має бути в курсі з ким наш бос прийде на вечірку? — мило посміхається ця відьмочка, корчачи із себе янголя.

— Якби я хотіла втратити цю роботу, я обов’язково б пліткувала та обговорювала Гордія Івановича разом з усіма, — промовляю пошепки, але даю їй відчути сталь в моєму голосі.

— Ясненько. Ти заходь сьогодні в офісну кафешку, я купила смачний хлібчик у веганській пекарні. Тобі треба почати заводити друзів, у нас великий колектив. …І ще одне, Іванко, — нахиляється до мене, певно збираючись попередити, бо тут два плюс два не важко скласти. — Навіть не думай накинути оком на Яворівського. Він буде моїм. Просто Гордій складна людина, та між нами вже давно гасають шалені іскри. Тож якщо я дізнаюся, що ти нього запала…

— І що ти мені зробиш, «подруго»? Вкрадеш мій степлер? — перебиваючи, кидаю з викликом. Коли мене бісять – я не мовчу і завжди можу за себе постояти. — Чи почнеш і мені записки строчити? Відвали, — ну все, один ворог у мене вже є. А чого вона мені погрожує?!

Треба буде нагадати Гордію, що він збирався її звільнити. Боже, якби Жанна дізналася, що Гордій водить мене по розкішних крамницях і купує мені дороге взуття… Мабуть, задушила б мене зарядкою від телефона.

…Не знаю, чи пов’язане це із надважливими справами, чи Яворівський навмисне почав мене уникати після ранкового візиту. Хто цих мільярдерів зрозуміє. Може йому не сподобалась моя реакція, може я була недостатньо вдячною, чи він із запізненням зрозумів, що перегнув з цією недоречною турботою. Та Гордію чомусь більше не сидиться в офісі. Якісь термінові дзвінки, переговори, зустрічі з партнерами, обіди з замовниками, ревізія будівельних майданчиків. Мене з собою не бере, всі вказівки надсилає на електронну пошту. Знову грає зі мною в мовчанку, чи в нього передоз від надмірних емоцій, які я в нього викликаю.

…Дивно, але за ці три дні ми жодного разу так і не перетнулися. Сіроокий геній цього явно не хоче. А сьогодні вже п’ятниця, в повітрі насичене передчуття вечірки. Нам пообіцяли, що робочий день скоротять на три години, щоб люди встигли причепуритися. Тож я планую встигнути з’їздити додому і повернутися на початок. Вчора я навіть прибігла раніше, думала заскочу Гордія зненацька, але крижаний імператор так і не з’явився. Секретарка сказала, що він заскакував після обіду і знову десь подівся. Більше в нього не виникає бажання чатувати мене біля ліфту і підвозити додому. Сама до пуття не розумію, чого я очікую і що то таке було.

Надовго затримуватися не планую, покажуся на очі і втечу. Якщо Гордій перестав мене діставати з цією угодою про фіктивну наречену, значить, він знайшов іншу кандидатуру і йому буде по цимбалах, що я його надурила. Бо прийду сама.