Розділ 7

Іванна

 Від гірко-нудкого присмаку нашого протистояння мене пробирає дрібним тремтінням, мене мурашить, мені не вистачає кисню. Хочеться закинути голову та викричатися, аби скинути зайві емоції. Здається, його погляд, який він наостанок пустив в мене стрілою, досі в мені. Я перетворююся на ще один його проект?

Ох, Гордію, так друзів точно не заводять.

Ти побачив в мені щось таке, що дало тобі підставу домагатися моєї згоди? Лише я зможу переконати твоїх батьків? Тобто я така хороша чи навпаки погана?

От тільки я теж увімкнула свої принципи, а ти певно думаєш, що я ціну собі набиваю. Але ж ні, просто в мене є гордість.

І не важливо, що моя рідна тітка зі словами: «маючи гордість, люди часто втрачають одне одного», дала своєму чоловікові другий шанс після того, як той їй зрадив і не пошкодувала, плюнувши на ту гордість.

Тут геть інший випадок. Не можна чужій людині пропонувати статус фіктивної нареченої. Хоча… в Гордія вочевидь інших кандидатур і немає, враховуючи його бажання з усіма тримати дистанцію…

Та я не буду його жаліти, не хочу почуватися клоунесою!  

Повертаюся додому, голова гуде, не можу зосередитися хоч на чомусь, окрім Яворівського, бо його слова засіли в грудях пекучою скалкою. Подумки промальовую його обличчя, його виразні сірі очі, його тонкі губи. …Моя загадкова халепа.

Ось тобі і робота мрії. Натомість отримала сварку з моїм «нареченим». Сміх крізь сльози. На такі пригоди я точно не очікувала.

Та треба чесно визнати, що попри наші розбіжності та протистояння, Гордій мене приваблює. Я закохалася в його розум ще задовго до співбесіди в «Новілусі». Та й зовні він гарнюній.

От тільки є одне «але». Бос дорівнює заборонені почуття.

Не можна, аби якісь любовні зітхання завадили моїй кар’єрі, бо я не просто так зібралася стати успішною та заможною кралечкою. Я обіцяла мамі подбати про неї і про молодшу сестричку Катрусю, їм окрім мене ніхто не допоможе.

Тому в мої плани не вписуються ні фіктивні, ні справжні стосунки. Не на часі.

Тим паче… я ніколи не зможу доторкнутися до Яворівського так, як мені того хотілося б.

Тож годі страждати фігнею, треба взяти себе в руки і продумати стратегію боротьби з примхою Гордія і мати в запасі план «Б», бо раптом доведеться шукати нову роботу.

…Якби ж іще можна було заснути через усі ці думки та непрохані фантазії! До третьої години ночі качалася, вже і рахувала, і дихальною гімнастикою займалася, і читала. Нічого не допомогло, і я з якимсь невиразним сумом до ранку дивилася у вікно, слухала, як прокидається місто.

Я не зможу спокійно спати поки не вигадаю, що робити з цією вечіркою. Треба десь дістати хлопця або знайти когось, хто погодиться зіграти цю роль.

Дідько, це якась карма, їй богу! Гордій запропонував мені роль не справжньої нареченої, а мені доведеться запропонувати якомусь незнайомцю роль мого не справжнього кавалера. Зашибісь!

…І тут мені раптом спадає на думку геть божевільна ідея! Певно через відчай. Мій сусід Денис. Він живе поверхом вище, і я постійно чую, як він бринькає на гітарі. Здається, цей легінь ніде не працює, живе на гроші своїх батьків, корчить з себе блогера, обожнює вульгарні жартики, і він, мабуть, єдиний, хто може погодитися на цю абсурдну роль.

Він мені не подобається від слова зовсім. Повна протилежність Гордія. Неохайний, ледачий грубіян. Яворівський може не повірити, що я зустрічаюся з таким екземпляром. Але де я за такий короткий термін знайду успішного красеня з високим IQ?

Треба ризикнути. Потім швиденько його позбудуся. Одразу після клятої вечірки.

 Тож дочекавшись сьомої ранку мчу сходами нагору до дверей квартири номер 48. Дверний дзвінок не працює, але я й кулаком можу постукати…

Двері відчинилися так рвучко, що мене ледь не затягнуло до його квартири потоком повітря.

— Ти що довбонута? Чого тарабаниш? Тут люди сплять, між іншим. Я тебе затопив чи може тобі сіль зрання знадобилася? — гарчить цей бовдур в рожевих трусах. Не хочу думати чого вони такого кольору, не хочу. — Чого вирячилась? Ау, може, твій ротик ще й говорити вміє, а не лише заробляти?

Трясця, я вже його ненавиджу.

— Денисе, у мене є до тебе суто ділова пропозиція. Екстрено потрібен плюс один на корпоративну вечірку. Ти хочеш зіграти роль мого хлопця? За гроші, звісно, — кидаю, розуміючи, що тупішої ідеї годі шукати. Я лише капітально осоромлюся.

Він дивиться на мене, наче в мене на лобі з’явилося третє око, а потім починає противно іржати, закинувши голову.

— Мала, ти це серйозно? — питає через хвилину помітно розслабившись. — Я з першого погляду зрозумів, ще коли ти речі свої до ліфта затягувала, що ти трохи притрушена. Але вечірки я люблю. Та й від грошенят не відмовлюся. А може ти мені ще й бонус запропонуєш? Типу масаж всього тіла на всю ніч?

— Обійдешся, — ціджу крізь зуби. Так би й вмазала по цій нахабній пиці. — Не біси мене, бо в мені ще нема кофеїну. З мене гроші, з тебе хороша поведінка. Заплачу після вечірки, якщо не утнеш якусь дурість. По руках? — боже, мене починає нудити. Не вірю, що я це роблю.

— І скільки ж я, по-твоєму, коштую? — шкіриться, козирно спираючись на одвірок.

— Достатньо, щоб ти міг купити собі штани або ще більш стильні рейтузи, — не можу не підколоти. — Дві тисячі гривень за якихось дві години. Більше в мене немає.

— Домовилися. Але... — Денис робить крок до мене і я змушена задкувати. — ...коли ж ми будемо репетирувати, моя солоденька?

— Не буде ніякої репетиції! — відповідаю я, відступаючи ще далі. — Просто поводься чемно, стримано наче за тобою спостерігає твоя мама. І не здумай мене лапати. Цієї п’ятниці о шостій вечора. Я по тебе зайду. Зрозуміло?

— Кицю, не психуй ти так. Все буде пучком, — підморгує він мені.

Ох і чому мені здається, що ця афера вилізе боком?