Розділ 4

Схоже моя відмазка спрацьовує. Обличчя Яворівського кам’яніє, кутики губ опускаються, очі примружені. Вмить приховав усі свої емоції. Сподіваюся, йому соромно. Теж мені геній-новатор!

— Хлопець? — уточнює крижаним голосом. — Цього не було в вашому резюме.

Не можу повірити, що він ще й сумнівається!  

— А має бути? — кажу, зухвало дивлячись йому прямо в очі. — Я тримаю його в секреті, бо це особисте, — ледве стримую сміх, але в мені ще клекоче злість, тож я поки що не можу визначитися мені сміятися чи гарчати.

Він відводить погляд. Не звик програвати? Ще одна твоя слабкість? Ще трохи і мені стане тебе шкода. І це лише перший день, а я вже стільки про тебе дізналася.

— Впевнений, що ваш хлопець... заслуговує бути вашим, — кидає Гордій, і я бачу, що він робить надзусилля, щоб зробити мені цей до біса дивний комплімент. — Але... це не має значення. Мої батьки... вони ж не знають, що у вас є пара. І ніколи не дізнаються...

— Це має значення для мене, чорт забирай! — перебиваю я його. — Я не буду цього робити і крапка! Ще раз повторити чи промовити по складах?

— Більше поваги, Іванно. Я не звик, аби на мене підвищували голос. Я не розумію як одна вечеря з моїми батьками і рятівна брехня вплине на ваше особисте життя? Тим паче я компенсую ваші нерви чималими коштами. Ви зробите мені послугу, а я сприятиму росту вашій кар’єрі. Поясніть, бо я щось ніяк не допетраю. Це щось з розряду незбагненної жіночої логіки?

— Коли це жіноча логіка стала для вас синонімом тупості? — не можу заспокоїтися, закипаю хай йому грець. — Це стосується моєї самоповаги, Гордію. Вона за гроші не продається. Як мені потім з вами працювати? Дивлячись на вас, я буду постійно згадувати, як ви при своїх батьках називали мене нареченою, а я з фальшивою посмішкою називала вас «коханим», аби переконати вашу бідолашну маму та обнадіяти вашого татка. Це не чесно. Я була про вас кращою думки.

— Це якої ж? — перегороджує мені шлях. На якусь мить мені навіть здалося, що він ось-ось схопить мене за руку.

— Я вважала вас порядною та вихованою людиною. Винахідливим, цілеспрямованим та надзвичайно розумним чоловіком. За розумними людьми майбутнє, бо вони можуть змінювати наш недосконалий світ. Гордій Яворницький займається будівництвом елітних житлових комплексів, бізнес-центрів та навіть інноваційних "розумних міст". Мені до душі ця сфера, бо вона поєднує в собі логіку, масштабні проекти та естетику. Ви контролюєте кожен етап, від проектування до реалізації, створюючи щось відчутне і монументальне, що залишиться надовго. Ваше прагнення будувати щось міцне і стабільне, даючи змогу обдарованим молодим людям проявляти себе, беручи участь у ваших проектах викликало в мені справжній захват. Я була вашою фанаткою і тому закінчила універ з червоним дипломом. Бо мріяла одного разу стати частиною вашої імперії, — скрушно зітхаю.

— Була? Тобто тепер ви більше не моя фанатка? Я аж настільки вас розчарував? — гірко посміхається.

— Ваша пропозиція, Гордію Івановичу, прояв неповаги до мене, — підкреслено звертаюся до нього по-батькові, хоча кілька разів мені хотілося сказати йому «ти», бо він старший за мене лише на чотири роки. Хоч і молодий, але ж він мій, трясця, супер мега бос, який сьогодні перегнув палку.

Рвучко розвертаюся і йду до дверей. Не можу більше залишатися з ним наодинці. Мені треба подихати. Це ж треба… мене щойно намагалися купити та використати.

— Іванно... — чую за своєю спиною голос його останньої надії.

Та все одно не зупиняюся. Демонстративно виходжу з кабінету, лишаючи двері відчиненими. Здається, моїй кар’єрі тепер хана, здулася не розпочавшись.

До кінця робочого дня бос мене більше не смикав і на очі не показувався. Попри те, що завтра мене можуть звільнити – я все одно впоралася з усіма завданнями і навіть зробила кілька додаткових дзвінків, аби підтвердити зустрічі, згідно з графіком Гордія.

   Ввечері, лежачи в своєму зручному теплому ліжку, ніяк не можу заснути. І все через те, що я продовжую думати про Гордія, бо я досі під враженнями, хай йому чорт. В пам’яті зафіксувалося його напружене бліде обличчя. А ще ця його невпевненість, яку я побачила лише на мить. Але все ж таки. Він не зовсім такий, яким здається, не досконалий, як і всі ми. За Гордієм тягнеться флер самотності. І, схоже, давно. Якщо не завжди.

Можливо, Яворівський не ставив за мету мене образити? Не треба було так гостро реагувати.

Та вмикати задню вже запізно. Нехай пошукає когось іншого на роль своєї дівчини.

Цікаво, якщо він не терпить дотиків, то як він задовольняє свою потребу в сексі? Боже, Іванко, ти зовсім дурна про таке думати?

Гордій

 Отже, відмовивши мені, вона пішла, змахнувши своїм блондинистим хвостиком та ображено підтиснувши губки.

А як на мене, то це була доволі пристойна пропозиція.

В голові досі лунає її обурений голос: "У мене є хлопець".

Прозвучало так рішуче, так упевнено, але я їй чомусь не вірю. Ні, це точно брехня. В тих блакитних очах коїлося казна що, але правда там і близько не крутилася. Певно, вигадала на ходу, щоб захистити свою дівочу гідність. Хіба жіноча логіка не дивна?

Мій спонтанний план розсипався вщент. Хотів вирішити свої проблеми, але замість цього створив нову. Тепер я маю помічницю, яка вважає мене зарозумілим, не здатним розібратися зі своїми батьками телепнем, що намагався купити її за щедру винагороду. Тьху ти, довбаний невдалий день.

Відкидаюся на спинку крісла. Думки линуть до батьків. Вони чекають на мене сьогодні ввечері, але бажання зустрічатися в мене сьогодні не має. Якось іншим разом послухаю, яке це «щастя» мати люблячу дружину та дітей.

 Ні, я люблю своїх батьків, глибоко їх поважаю, особливо маму, яка, незважаючи на все, завжди вірить у мене. Але ж ці їхні очікування... вони просто нестерпні. Я їх ніколи не виправдаю. Вони хочуть, аби я був щасливим, але їхнє бачення щастя — це шлюб, сім'я, спадкоємці. Нема сенсу з цим сперечатися, бо знаю, що вони щирі, це їхня формула щастя, як і багатьох інших. Та я не можу підкоритися, не можу дати їм онуків, бо для цього треба… торкнутися жінки.