Розділ 8

Їдемо мовчки. Звісно, я не розраховувала, що зараз Ян буде розпинатися і розповідати про себе, але це мовчання… Він сам же покликав, а тепер вдає, що мене тут немає. 

– Ти завжди такий багатослівний? – не можу втриматись від запитання. 

– Навіщо даремно витрачати повітря? – питає і кидає у мій бік лінивий погляд. – Якщо не терпиться поговорити – говори.

– Ти й так мене не слухаєш, – бурчу. – Краще мовчати буду. 

– Звідки ти знаєш мого брата? Ви зустрічалися? – несподівано питає, а я заледве стримую усмішку. Все-таки не такий він мовчазний, яким хоче здаватися. 

– Зустрічалися, – кажу. – Кілька разів. 

– І що? Як успіхи? 

– Що ти маєш на увазі? – дивуюсь.

– Дан вміє спокушати дівчат. Спочатку твоя подруга стрибнула до нього у ліжку. 

– Ти серйозно? – обурено кричу. – Думаєш, я несповна розуму? 

– Можливо, – і знову цей дивний погляд у мій бік. 

– Знаєш що! – випалюю. – Зупини машину! Нікуди я з тобою не поїду!

– Ми приїхали, – автівка зупиняється, і Ян повністю повертається у мій бік. Я знову витріщаюсь на його очі і зовсім забуваю, що збиралася тікати. – Я все ще ображений, Лізо. За той удар і за порятунок тебе в парку. 

– То це також був ти? – дивуюсь. Здається, я скоро збожеволію з цими двома. От справді, я думала, що в той вечір бачила Дана… Хоча… автомобіль був цей… – Мені дійсно краще піти.

Хочу відчинити двері, але несподівано Ян хапає мене за руку. Завмираю, тому що не чекала такого.

– Спочатку ти помиєш мою машину, а тоді вали, куди хочеш, – заявляє. 

– Що? Ти серйозно? – тільки зараз помічаю, що ми приїхали на мийку самообслуговування. Кортить розсміятися від абсурдності ситуації, але… не виходить. 

– Абсолютно! – Ян відпускає мене і заїжджає автівкою в бокс.

Він першим залишає салон, а тоді і я це роблю. Слідкую за тим, як хлопець засовує гроші в автомат, а тоді подає мені шланг, з якого має текти вода. 

– Я не буду цього робити! – ціджу і збираюся йти, але наступні його слова змушують мене зупинитися. 

– Тоді я всім розкажу, що ти спала зі мною. Хороша дівчинка Ліза, яка не любить мажорів, виявилася такою ж, як усі. 

Здається, зараз хтось склеїть ласти просто на цій мийці. Я тисячу разів пошкодувала, що сіла в цю машину, але зараз хочу довести Яну, що він помиляється. Я не така, як він думає. Він зовсім мене не знає. 

Забираю у нього шланг і вмикаю воду. Ян відходить, щоб не намочити свої новенькі білі кроси, і йому абсолютно байдуже на те, що мій одяг промок за хвилину.  

Покриваю автівку піною і помічаю, що Ян встиг купити собі кави й тепер стоїть на виїзді з боксу та п'є її маленькими ковтками. Мене знову накриває роздратування. Обіцяю собі більше ніколи не наближатися до жодного з братів, що б не сталося. 

– Змивай піну, я, взагалі-то, поспішаю! – кричить і робить черговий ковток. Саме в цей момент у мене вривається терпець. Розумію, що не буду його більше слухати. Ян – придурок, і я ще раз у цьому переконуюсь. Вмикаю воду, щоб змити піну, але наставляю шланг на Мазура, і потік води мало не збиває його з ніг. Склянка випадає з рук і кава проливається на білі кроси. 

Вимикаю воду і заледве стримуюсь, щоб не розреготатися. Просто Ян такий смішний і нагадує мені мокру курку.

Весело мені рівно до того моменту, як Ян піднімає на мене погляд. Його обличчям стікає вода, а одяг обліпив підтягнуте тіло. Тільки очі світяться таким холодом, що мурахи на шкірі з'являються. Роблю крок назад, а Ян – крок до мене. 

Чує мій зад, зараз хтось дістане… І це точно буду я!

– Не наближайся! – кричу і знову погрожую йому шлангом. Тільки от Яна це зовсім не лякає. Можливо, тому, що він і так мокрий до нитки. 

Мазур швидко наближається, забирає шланг у мене з рук і направляє на мене. Я впевнена, що зараз він і мене викупає, але… цього не відбувається. 

– В автомобіль сіла, – цідить сердито.

– Але я мокра, – дивлюсь на себе і розумію, що можу зіпсувати дорогий салон його тачки. 

– Сіла, я сказав! – цідить, і я розумію, що варто дослухатись. Сідаю на переднє сидіння, і Ян сильно гримає дверима. Я не знаю, що він буде робити далі, але, коли хлопець береться змивати піну, у мене подих перехоплює. 

Він робить це сам, хоча привіз мене сюди для того, щоб я тачку йому помила. Мабуть, зрозумів, що помічниця з мене ще та. Чому ж тоді просто не вигнав?

Поки він обходить машину по третьому колу, я витріщаюсь на нього і не можу зрозуміти власні відчуття. Мене дратує Ян, мабуть, так само сильно, як я його. Але я зараз тут, витріщаюсь на нього і не знаю, чого чекати далі.

Коли він повертається за кермо, повністю мокрий, мені соромно стає. Дарма я його облила… Хоча… Ян ніби й заслужив.

– Відвези мене в гуртожиток, або до зупинки, – прошу, коли ми залишаємо мийку. 

Ян мовчить, а я не наважуюсь попросити ще раз. Тільки коли розумію, що їдемо ми зовсім не до гуртожитку, знову починаю злитись. Мокрий одяг липне до тіла, а про зачіску взагалі думати не хочу. Мабуть, красуня ще та. 

Зате Яну нормально в мокрому одязі. Він дивиться тільки перед собою і, здається, зібрався грати зі мною у мовчання.