Розділ 6

Все-таки Дан придурок! Не варто сумніватись у цьому жодної секунди! Пихатий мажор, який звик, що всі мають слухатись його і поклонятись! 

Ага, розмріявся! Я ж не ідіотка!

Не звертаючи на нього уваги, підводжусь на ноги та кривлюсь, відчуваючи біль у стегні. Здається, я таки добряче приклалася об асфальт. 

– Ти занадто високої думки про себе! – ціджу сердито. – Збав трохи оберти. Я тобі не наївна дурепа!

Не даю йому й слова сказати й швидко перебігаю дорогу. Трохи шкутильгаю, але це не смертельно. Головне – якнайдалі втекти від цього Мазура. Взагалі не розумію, що це за прокляття таке. Чому ми так часто бачимось?

У парку тихо і спокійно. Під ліхтарями гуляють закохані пари. Десь трохи далі чути сміх і лайку молодих людей. Туди не йду. Не хочу напоротися на чергові неприємності. 

Сідаю на лавку недалеко від виходу і дістаю з кишені телефон. Неочікувано накриває дике відчуття безвиході. Це для всіх інших я сильна і незалежна, а насправді дуже важко бути такою, коли в кишені кілька гривень і невідомо, чи буде завтра якийсь підробіток. 

Хтось може сказати, що я ідіотка, адже маю можливість жити інакше. Тільки от мені важливіша моя гордість, а не гроші. Це важко зрозуміти простими словами. Треба відчувати. 

– Чого сумуємо, крихітко? – поруч зі мною сідають двоє хлопців явно на підпитку. 

Я так глибоко задумалась, що не помітила, коли вони підійшли. Ну прекрасно просто! Чергові проблеми на мій зад. Ще й, як на зло, жодної живої душі поруч. 

– Хлопця чекаю! – випалюю перше, що на думку спадає. Сподіваюсь, що вони зрозуміють і підуть геть. 

– І чому це хлопець змушує таку красуню чекати у темному страшному парку? А якщо маніяк? – заявляє інший, і обоє починають реготати як божевільні.

Від алкогольних випарів стає неприємно, і я хочу встати з лавки, але один з них штовхає мене в плече, і я практично падаю назад, 

– Хлопці, відпустіть мене! Вам же не потрібні проблеми, правда? – кажу сердито. 

– І хто нам їх організує? Ти? – і знову регочуть. 

– Здається, дівчина нормально вам пояснила, – чую голос Дана, і власним очам повірити не можу. Він стоїть з іншого боку лавки, а я через страх навіть не помітила, коли він підійшов. – Відпустіть її!

– О! А ось і хлопчик намалювався! – кричить перший і підводиться на ноги. Інший хапає мене за руку і тягне до себе. Ми теж встаємо, але я притиснута до тіла хлопця. 

– Ти реально зібрався битися зі мною? – насмішкувато питає Дан. Я не розумію, чому він провокує цього хлопця. Їх же двоє, а він один… 

– А що? Злякався? – регоче перший і кидається на Дана з кулаками. Дивитись на це дуже страшно. Як би сильно мені не подобався Дан, я не хочу, щоб він постраждав. Ще й через мене. 

Тільки от хвилюватися мені не варто. Дан так швидко розправився з нападником, що я й оком кліпнути не встигла. Кілька точних ударів – і той падає на асфальт зі стогонами.

– Ах ти мудак! – другий навіть про мене забуває, коли розуміє, що веселощі закінчилися. Він відштовхує мене, а сам біжить на Дана. 

Я бачу, як Мазур б'є його в живіт, а тоді по обличчю. Другий також падає, а Дан наближається до мене. Ні слова не сказавши, хапає за руку і тягне за собою до виходу з парку. 

Я ж дивлюсь на нього і не знаю, що варто робити чи говорити. У мене таке відчуття, що це не той Дан, який був у моїй кімнаті. Просто енергетика зовсім інша, холодніша наче… 

Але хай там як, цей Дан подобається мені значно більше… Хоч і злий постійно, але хороший у глибині душі. Пішов за мною в парк, хоча не зобов'язаний цього робити. 

– Можеш не дякувати! – заявляє, тільки-но я відкриваю рота, щоб зробити це. – Просто постарайся більше не гуляти сама в темному парку. Так можуть вчинити тільки відбиті на голову ідіотки. 

– Що? – всі мої думки про те, що Дан хороший, миттєво розвіюються після його слів. Ніфіга він не хороший! Мабуть, це чергова його маска!

Цікаво, скільки їх у нього?!

– Що чула, – продовжує мене добивати. – А може, ти одразу так зробила, тому що сподівалася, що я піду за тобою?

– Ага, тільки про це й мріяла, – фиркаю. – Знаєш що? Я не просила тебе мені допомагати! Ти сам прийшов! Тому не треба мене у чомусь звинувачувати!

– Як гарно ти все продумала! Молодець! –  фиркає Дан. – Тепер я дуже сподіваюся, що ми з тобою більше не зустрінемось. Щось надто багато зустрічей за останні два дні. 

– Я теж так думаю! Тримайся від мене якомога далі! – ціджу і, не прощаючись, йду в гуртожиток.

Погуляла я сьогодні на славу. Краще не стало, навіть гірше. Емоції на межі, і єдине бажання, що крутиться в голові – щоб цей день якнайшвидше закінчився. 

Насті у кімнаті немає. Схоже, для неї вечірка в самому розпалі. А от я хочу спати. Не знаю тільки, як заснути при такому шумі, але дуже сподіваюсь, що тітка Даша – наша консьєржка,  розжене це свято зовсім скоро. Все-таки є люди, які хочуть спати.

Заснути мені таки вдається, але ненадовго. Прокидаюсь в той момент, коли Настя голосно лається і не може знайти своє ліжко. Вмикаю лампу і розумію, що вона сильно п'яна. Доводиться вести її у вбиральню, тому що подругу нудить. 

Наступну годину тримаю їй волосся і слухаю про те, який Дан Мазур гарний і поганий хлопець. Виявляється, що вона також його бачила на вечірці, але до Насті він не підійшов. Зате дуже швидко знайшов собі іншу жертву.