Розділ 3

Ліза

Я не можу повірити власним очам! Це просто не може бути він! Той самий Дан Мазур! Хлопець, через якого моя подруга з’їхала з глузду! Зараз він зовсім близько, тримає мене за зап'ястя і не дає зібрати побиті келихи. 

Давид мене вб'є за це… Здається, сьогодні буду працювати безкоштовно… 

– Відпусти! – випалюю сердито і підводжусь на ноги. Дан робить те ж саме, і тільки зараз розумію, що він значно вищий за мене.

– Лізо, ти що наробила?! – поруч з нами з'являється моя староста Ніка і сама починає збирати уламки, поки ніхто не поранився. – Давид розізлиться!

– Це я винний, – несподівано на мій захист стає Дан, і це при тому, що зовсім недавно він отримав від мене за Настю. Вирішив зіграти у джентльмена? Тільки от я зовсім не вірю у його щирість! 

– Просто зникни, – ціджу і присідаю, щоб допомогти Ніці з побитими келихами. Разом швидко все прибираємо, і, не озираючись, я йду в бік кухні. Треба викинути сміття і взяти нову порцію келихів із шампанським.

– Лізо, ти мене підставила, – невдоволено цідить Ніка, коли зупиняємось у коридорі, щоб відпочити хоча б хвилинку. 

– Пробач. Це дійсно випадково вийшло, – мені соромно і неприємно від себе самої. Ніка мені допомогла, знайшла підробіток, а я… 

Ніка зітхає і йде на кухню, а я роблю тільки крок, як мене зупиняє Давид – управитель цим рестораном. Схоже, йому вже донесли про мій косяк і зараз буде треш.

– Поясни, що сталось, – холодно заявляє. Давиду тридцять два. Він доволі привабливий, але характер має паршивий. Ніка просила мене тримати язика за зубами поруч з ним, і я дуже сподіваюсь, що так і зроблю. 

– Це прикра випадковість. Ми з Нікою все зібрали, – відповідаю. 

– Я вирахую розбиті келихи з твоєї зарплати, – цідить сердито. – Ти хоча б знаєш, чий це був син?! Олександра Мазура!

– Я вже сказала, що не хотіла цього, – випалюю. – Можна мені до роботи повертатися? 

Давид якось різко змінюється в обличчі й навіть блідне. Дивиться поверх моєї голови, а я навіть уявити боюсь, кого він там побачив… Невже хтось прийшов жалітись на мене?

Повільно розвертаюсь і бачу Дана. Він стоїть за моєю спиною, заховавши руки в кишені штанів, і зацікавлено нас розглядає. Маю визнати, що цей хлопець шалено гарний. Тут я навіть божевілля Настя розумію. Але крім краси я дивлюсь трохи глибше, а там не все так чудово. Просто черговий мажор, який вважає, що світ крутиться навколо нього. 

– Чим я можу вам допомогти? – мало не заїкається Давид. – Щось не так? 

– Усе так, – відповідає Ян. – Я хотів сказати, що ця дівчина не винна у тому, що келихи розбились. Це моя провина. 

– Ваша? – здивовано перепитує Давид. Трохи дивно, що він звертається до значно молодшого за себе хлопця на “ви”. Ну, звісно, це ж Дан Мазур, всі навколо готові цілувати його в зад. 

– Моя, – киває Дан. – Тому не варто штрафувати дівчину. Мій батько доплатить за розбиті келихи. 

Ого! Яка доброта! Тепер я у боргу цього мажора! Мабуть, він так і думає, а от я – ні! Він сам вирішив мені допомогти, я ж його не просила!

– Можна мені повернутися до роботи? – питаю у Давида і зовсім не зважаю на Дана, який не зводить з мене погляду. – Ніка одна не справляється.

– Йди! – киває Давид, а мене не треба просити двічі. Оминаю Мазура і швидко прямую на кухню. Поки чекаю на замовлення, щоб віднести на фуршетний стіл, пишу повідомлення Насті: 

“Мазур тут. Ми зіштовхнулися, уявляєш?”

– Лізо, замовлення! – кричить кухар, і мені доводиться сховати телефон. 

Коли виходжу у коридор, ні Давида, ні Дана там уже немає. Полегшено видихаю і продовжую свою роботу. Помічаю Мазура біля фуршетного столу у компанії гарної брюнетки. Дівчина буквально вішається на нього, а Дан торкається долонею її сідниці. 

Так гидко стає від цієї картини та від дівчат, які готові на все, лиш би такий хлопець, як Мазур, звернув на них увагу. Дивно те, що Дан взагалі у мій бік не дивиться, коли проходжу поруч. Наче і не захищав мене кілька хвилин тому… 

Мабуть, так навіть краще. Треба триматись від нього якомога далі. Знайомство з таким, як він, нічого хорошого мені не принесе. Я не ідіотка без мізків, яка пускає слину на цього хлопця, отже, нам просто не по дорозі.

Коли кілька днів тому моя сусідка по кімнаті заявила, що закохалася, я тільки рукою махнула. У неї така закоханість трапляється регулярно, тому я не захотіла її слухати. Та коли Настя заявила, що збирається на вечірку, яку влаштовує її коханий – насторожилася.

Як взагалі можна йти на вечірку, де буде ціла купа незнайомих людей? Спочатку я намагалась її відмовити, а тоді просто дала собі спокій. Настя не маленька дівчинка, і якщо зробить якусь дурницю – потім буде відповідати.

І вона зробила. Зателефонувала мені майже опівночі й зі сльозами в  голосі заявила, що Дан нею скористався, а тоді просто викинув зі своєї кімнати. І тут було б правильно сказати, що сама винна, але я не змогла. Настя такою розбитою була, плакала… І я поїхала її забирати.

Саме там і знайшла цього Дана. Чесно кажучи, трохи розгубилася, коли побачила його з голим торсом, але швидко згадала, для чого тут, й опанувала себе.