Розділ 17

Даніель

Не вірю в те, що сказав.

Так само як не вірю в те, що зробив.

Голова Амелії лежала на моїх грудях, рука обіймала мою талію, а ноги сплелися з моїми. Дівчина так мило виглядала, що я не хотів її будити, тому вже деякий час милувався нею, замість того, аби вийти з кімнати.

Вчора Амелія погодилася на стосунки після того, як ми провели деякий час разом. Я досі не міг повірити в це.

Дівчина починає рухатися і я вже думав, що вона прокинулася, але Амелія лише повернулася в інший бік і далі міцно спала. Я не хотів заважати, тому піднявся з ліжка, шукаючи футболку. Перед тим як піти, я не втримався, і підійшов до неї. Опустившись, я краще накрив її тіло, після чого прибрав пасма волосся з обличчя і поцілував у скроню. Звичайний дотик, але такий необхідний для мене.

Зачинивши двері у кімнаті, я спустився вниз, де на кухні сидів Маркус. Першого року нашої дружби я дивувався з того, як рано він прокидався, але згодом звик і сам став таким.

— Доброго ранку, — бормочу і наливаю собі кави.

— Чув вчора Карін та Адам? — з посмішкою запитує Маркус. — Я, трясця, мусив пити снодійне.

— Не чув, я спав, — відповідаю йому, роблячи такий вираз обличчя, ніби мені бридко від його слів.

На кухню заходить Ноєль і сідає за стіл, лягаючи головою на його поверхню.

— Мені потрібен літр кави, аби прокинутися, — стогне хлопець і Маркус кладе перед ним чашку. — Еріка змусила мене дивитися шість серій «Щоденники вампіра» і тільки тоді ми пішли спати.

— Співчуваю, чувак, — сміється Маркус, плескаючи друга по плечу. — Тобто ти теж не чув Карін та Адама?

— А що було? Адам ж наче у вітальні спить, — каже Ноєль, піднімаючи голову.

— Жартуєш, — Маркус шурує до вітальні і повертається за декілька хвилин. — Він всю ніч там був?

— Так. Карін після дощу навіть не пустила його до кімнати. Кинула його подушку в коридор і зачинила двері, — відповів Ноєль, сьорбаючи каву.

— Тоді кого я чув? — питає Маркус. — Наврядчи ти, Ден, міг з Амелією...

Я спокійно продовжую пити каву, не видаючи жодних емоцій. На обличчі Маркуса з'являється усмішка у стилі Чеширського Кота і він дивиться на мене.

— Денчик? Нічого не хочеш розповісти?

— Що я тобі повинен розповідати? — запитую.

— Ти був з Амелією? — здивовано запитує Ноєль.

Я мовчу, але дурна посмішка на моєму обличчі видає мене і Маркус підходить до мене, обіймаючи за плече.

— Вітаю, братику. Як головна сваха — я щасливий за вас, — майже кричить від радості Марк.

— Тихіше, дурню, — кладу чашку на стіл. — Давайте тільки щоб про це не знали дівчата. Вони — пліткарки, і почнуть діставати Амелію. Нехай вона сама розповість їм, якщо захоче.

— Без проблем, — каже Ноєль. — То що? Ви тепер разом?

— Так.

Хлопці ще деякий час розпитували мене про наші стосунки, але я не хотів багато розповідати. Вважаю, що про стосунки маємо знати тільки я і Амелія, а не друзі. Їм не потрібно знати всі подробиці нашого життя.

Хлопці залишаються на кухні, починаючи складати речі, тому що скоро нам потрібно їхати. Я ж вирішую повернутися в спальню і розбудити Амелію, аби вона встигла зібрати свою сумку. Про всяк випадок, я взяв із собою пляшку води. Можливо, вона захоче пити, або в неї щось буде боліти і потрібно буде випити обезболююче. 

Заходжу в кімнату, сподіваючись побачити її ще сплячою, але Амелія сиділа на краю ліжка, тримаючи ковдру. Кладу пляшку на ліжко, сідаючи позаду дівчини. Я не втримався і забрав волосся з шиї, залишаючи там ніжний поцілунок. Мені подобалося торкатися і цілувати її, коли вона того не очікує.

— Доброго ранку, — тихо кажу я. — Все гаразд?

— Так, все добре, — сонно каже дівчина, потрапляючи в мої обійми. — Я хотіла ще поспати, але побачила, що вже час збирати речі.

— Можеш подрімати в автомобілі, поки будемо їхати, — відповідаю я, цілуючи дівчину в скроню. — Точно все гаразд? 

— Так, — тихо відповідає дівчина, вмощуючись зручніше із закритими очима.

— Не спи, Амеліє. Час йти, — я б теж хотів ще полежати з нею, але зараз потрібно їхати.

У нас ще обов'язково буде час на лежання удвох.

— Угу, — бормоче вона і я тихо сміюся.

Починаю цілувати її обличчя, лоскочучи і викликаючи її тихий сміх.

— Припини, — каже дівчина. — Добре. Я зрозуміла. Встаю вже!

Вона виривається з моїх обіймів, підіймається з ліжка, хапає одяг і вдягає його, скидаючи з себе ковдру. Я досі сиджу на ліжку, спостерігаючи за нею і посміхаюся. Здається, не так давно ми вперше побачились і посварилися, а зараз ділили постіль і досхочу цілувалися.

Амелія йде до дзеркала, поправляє волосся, яке заплуталося під час сну, а потім дарує мені короткий поцілунок і йде до ванної. Я починаю збирати свої речі з шафи, складаючи їх в сумку. Коли закінчую, то спускаюся вниз, кладу сумку біля дверей і йду на кухню. Не впевнений, що Амелія снідала, тому швидко готую їй каву в одноразовий стаканчик і шукаю щось до неї. Але, трясця, нічого не знаходжу.

За декілька хвилин всі починають спускатися і складати речі в автомобілі. Останньою спускається Амелія, кладучи свою сумку поруч з моєю.

— Ти снідала? — запитую.

— Ні.

— Я зробив тобі каву, але нічого не знайшов з їжі. Ми можемо по дорозі заїхати на заправку і взяти тобі щось перекусити, — додаю і вона посміхається.

— Не потрібно. Думаю, я зможу терпіти поки не приїду додому, — каже вона і забирає каву. — Дякую, до речі.

Я допомагаю Маркусу зібрати все те, що залишилося, після чого відношу наші з Амелію сумки в багажник і сідаю за кермо. Дівчина хоч і випила кави, але вже дрімала на сидінні. Попрощавшись з усіма, я виїхав вслід за автомобілем Адама, іноді дивлячись на Амелію. Вона міцно заснула і я посміхнувся. Маленьке сонько.

Амелія

Після того, як Даніель відвіз мене додому, він допоміг віднести сумку і одразу ж поїхав, пояснюючи це тим, що мусить повертатися до роботи. Я вирішила трішки відпочити, перш ніж зібратися на роботу завтра. Хотілося прийняти гарячу ванну та розслабитися перед робочим тижднем. Мої пропуски ці три дні майже нічого хорошого не дали — я мушу відпрацювати ті зміни, які пропустила.