На межі між кольором і темрявою

Частина I. Кінець літа Розділ 1. Останні дні літа

22 серпня

— Якщо ти ще раз скажеш, що я шахраювала, я виллю на тебе цей коктейль.

Кетрін підняла склянку так, щоб Стів оцінив серйозність погрози. Від полуничного напою залишилося небагато, зате вершків вистачало для переконливого нападу.

— Ти шахраювала, — сказав він.

— От і все. Ти сам обрав свою долю.

Стів перехопив її зап'ясток раніше, ніж вона встигла нахилити склянку. Кетрін пирснула сміхом і ледь не зачепила ліктем тарілку з картоплею фрі.

— Обережно, юна леді, — озвався з-за стійки містер Чоу. — Цим диванам більше років, ніж вам обом разом. І вони пам'ятають кожну пляму.

— Він програв мені тричі поспіль, — пояснила Кетрін.

— У грі, правила якої вона вигадала сама, — уточнив Стів. — І тричі змінювала посеред партії.

— Тобто ти визнаєш, що я геній?

— Я визнаю, що ти загроза для цивілізації.

— Нарешті хтось у цьому місті мене поважає.

Чоу похитав головою й повернувся до кавомашини. Його маленьке кафе на розі Головної вулиці пережило кілька ремонтів дороги, десяток шкільних мод і, за словами самого господаря, сотню підліткових романів. Кетрін підозрювала, що він перебільшує. Але людина, яка дозволяла допивати коктейль після закриття й відкладала для неї останній шматок вишневого пирога, мала право на перебільшення.

За вікном серпень удавав, що ніколи не скінчиться. Асфальт віддавав тепло, а на дошці оголошень навпроти вже висів плакат шкільного ярмарку. Кетрін старанно не дивилася в той бік. До початку навчання залишалося дев'ять днів.

Стів відпустив її руку, але не відсунувся. Вони сиділи на одному вузькому диванчику біля вікна, хоча навпроти було повно вільних місць.

— Ти сьогодні дивно тиха, — сказав він.

— Я щойно погрожувала тобі коктейлем.

— Для тебе це тиша. Зазвичай ти погрожуєш і коментуєш.

Кетрін опустила очі на серветку, де зеленим маркером намалювала кривобоку жабу. Півтора місяця тому Стів був хлопцем із команди плавання, який перекрикував пів їдальні й іноді кивав їй у коридорі. Потім він почав з'являтися там, де була вона. На кінопоказі в парку. Біля бібліотеки. Потім запросив на морозиво, і Кетрін десять хвилин удавала, що перевіряє розклад.

Тепер вони бачилися майже щовечора. І вона досі не знала, як це назвати.

— Про що думаєш? — запитав він.

— Про те, чи ти справді такий дурний, чи старанно тренуєшся.

— Тренуюся. Дві години щодня. — Він помовчав. — Я про нас узагалі-то.

Маркер залишив на серветці жирну пляму.

— А. Ну. Це вже менш смішна тема.

— Чому?

— Бо я не підготувала жодного жарту.

Стів провів рукою по каштановому волоссю, скуйовдивши його ще більше.

— Мені добре з тобою, Кет.

Кетрін відкрила рот. Закрила.

— Це тому, що я ділюся картоплею, — сказала вона.

— Ти не ділишся. Ти крадеш її з моєї тарілки. Систематично. З дванадцятого липня.

— Ти рахуєш?

— Я рахую все, що стосується картоплі.

— Тоді в тебе взагалі немає причин мене терпіти.

Стів нахилився ближче.

— Є одна.

Він поцілував її без попередження — коротко, трохи незграбно. Кетрін спершу розгубилася, а потім усміхнулася просто йому в губи.

— Це було підло. Я збиралася сказати щось розумне.

— Тепер ніколи не дізнаємося.

— Ніколи, — погодилася вона й сама потягнулася до нього.

Дверний дзвіночок дзенькнув.

— Ого! Стіве, ти серйозно?

Кетрін відсахнулася так швидко, що вдарилася потилицею об спинку диванчика.

Біля входу стояли троє хлопців зі Стівової компанії. Вона знала їх в обличчя: верхні ряди трибун на змаганнях, галас у коридорах, уміння зробити з будь-якої дрібниці подію на тиждень.

— А ми думали, ти на тренуванні, — протягнув Тайлер, переводячи погляд зі Стіва на Кетрін. — А в тебе тут побачення.

— Люди іноді їдять, — відповів Стів.

— І цілуються, — додав Брендон.

Кайл пирснув. Кетрін відчула, як горять щоки.

— Привіт, Кетрін, — сказав Тайлер. — Не знав, що ви зі Стівом...

Він не закінчив.

— Тепер знаєш, — відрізала вона.

Стів коротко засміявся, але не взяв її за руку. Навпаки, трохи відсунувся, звільнивши між ними місце, якого хвилину тому не було.

Можливо, він сам цього не помітив.

Кетрін помітила.

— Ми просто зависаємо, — сказав Стів хлопцям. — Нічого особливого.

— Ну ясно, — протягнув Тайлер. — Ми біля стійки. Ти з нами?

Стів подивився на Кетрін, потім на них.

— За хвилину.

Хлопці пішли замовляти, штовхаючись плечима. Чоу зустрів їх таким поглядом, що навіть Брендон знизив голос.

— Вони ідіоти, — сказав Стів.

— Ага.

— Не звертай уваги.

— Не звертаю.

Стів торкнувся її пальців під столом.

— Вони просто люблять приколюватися.

— Я помітила. Іди до них, якщо хочеш. Мені все одно скоро додому.

— Точно?

— Точно.

Він вагався кілька секунд, потім поцілував її в скроню.

— Напишу ввечері.

— Тільки якщо вибачишся за три програші.

— За жоден. Це було шахрайство.

— Тоді не пиши.

Він засміявся й пішов.

Кетрін залишилася над розмоклою картоплею. Взяла одну, поклала назад.

— Какао? — запитав Чоу, проходячи зі стосом чашок.

— У мене був коктейль.

— Тоді какао буде різноманітністю. — Він поставив чашку. — За рахунок закладу.

— Чому?

— Бо в тебе такий вигляд, ніби ти зараз образишся на весь чоловічий рід. А чоловічий рід мені ще знадобиться як клієнтура.

Кетрін засміялася й обхопила чашку долонями. Стів біля стійки щось розповідав, розмахуючи руками, і ледь не збив чужу соломинку.

Він не озирнувся.

Телефон завібрував. Мама нагадувала купити хліб. Кетрін відкрила чат зі Стівом. Останнє повідомлення від нього прийшло вдень: «Чекаю на тебе. І цього разу не запізнюйся, жабко».




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше