Глава 1

Прокинувшись від звука будильника,я пішла до ванної кімнати. Універ,як же мені не хочеться йти туди. Час вже розказати хто я така, мене звати Катріна і мені 17 років. Мешкаю я зі своєю мамою, а тата не стало, коли мені було 7 років. Моя мама звичайний бухгалтер, але працює у великій фірмі "Stray build". Цією компанією керує великий підприємець, Микола Савенко. Цей чоловік велика "шишка" в нашому місті. В мене є найкраща подруга, Ліза і ми з нею, крім університета ходимо разом на підробіток,в бар. Там є наший гарний знайомий, Міша. Ми разом працюємо,він на барі,а ми на виносі,але інколи підмінюємо один одного. Сьогодні той день, коли в мене універ і робота.  Тому швидко зібравшись я пішла на зустріч подрузі,яка мене вже чекала.

-О,я вже чесно думала,шо ти не прийдеш,-сказала Ліза,як тіки я увійшла до двору універа.

-І тобі привіт,-ми йшли до аудиторії і обговорювали всі плітки.

Сьогодні у нас 2 пари і далі ми вільні. Потім ми з Лізою домовилися піти випити до чашці кави. Як не як ми пішли до нашого бару, де нас зустрів Олег і Марійка,вони працюють в день,а ми на нічній зміні. Ми ще поговорили з ними і вже пішли додому в мене і так було вже 2 пропущених дзвінків від мами. Коли я увійшла в будинок,з кухні доносився смачний запах.

-Мамо,привіт,ти мені дзвонила аж 2 рази,щось сталося?-запитала я увійшовши до кухні.

-Привіт,нічого такого,просто прийшла раніше і хотіла запитати:коли ти будеш дома?

-Ну  в мене було всього 2 пари,далі ми з Лізою пішли по чашці кави випили,а шо ти таке смачне готуєш? Невже моя улюблена шарлотка?

-Так,в мене є дві новини: Одна хороша,а друга дуже хороша.

-Давай хорошу.

-Ти пам'ятаєш мого керівника? 

-Ну звичайно,він велика людина в нас в місті та і не тільки,а що?

-Ну...ми з ним скоро одружимося. Він мені освідчився і я погодилася-мама підняла праву руку,на якій була каблучка. Хвилину я так точно мовчала. На маминому обличчі з'явився сумнів.

-Мамо,я не.. не можу повірити,це правда чи що?

-Так,я і скоро переїжджатиму до нього і дуже хочу,щоб ти поїхала зі мною.

-Мам,але мені і тут добре.

-Я розумію ти тут провела все дитинство,але життя продовжується і я знову покохала,я переїжджаю і ти зі мною теж,на цьому крапка. Ти ще не досягла 18.

-Ти не можеш все вирішувати за мене. Так, мені 17,але скоро 18,тоді я буду робити все,що захочу.-Я не дочекавшись її відповіді пішла на верх.

-Катріно!-Крикнула  мама,але я не зупиняючись пішла в свою кімнату. Взяла свій блокнот і почала малювати,це мене заспокоювало. Просиділа я на підвіконні десь близько 2 годин. Коли почали сідати сутінки,я спустилася на них,вдягалася і пішла на подвір'я. Треба було упорядкувати думки,це ж треба моя мама знову покохала і скоро одружиться з великим підприємцем. Я взагалі не розумію, що я забула в тому дому. То взагалі інша родина,інші діти... Я пішла до одного місця,яке було для того,щоб у моїй голові все розклалося по поличках. По гравійній доріжці я пройшла аж до її  кінця. З'являлася я тут нечасто, приходила коли сумувала,і коли потрібна була порада.

-Привіт тато,як  в тебе справи? В тебе вже квіти зав'яли,тоді завтра нові принесу.-я присіла і почала розповідати йому останні події,які відбувалися і навіть розповіла про маму.

-Я зла на маму,що вона без мого дозволу мене поселила з іншим. Постійно нагадує,шо мені ще не є 18. Я так за тобою сумую,мені тебе не вистачає.-Після розмови з ним мені як завжди краще і я іду відразу на роботу,і так запізнилися на годину. Лізка мене пришпанделе і Міша також. Але в такий ранній час немає дуже великих людей,тому думаю мені можна це пробачити.

 Зауваження я все ж отримала. Через годину вже людей було настільки багато,що не вистачало місць. У ввечері,після закриття,ми вже з Лізою хотіли йти додому,як до узбіччя під'їхав чорний мерседес. Відчинилося вікно і там сидів суворий чоловік на вигляд близько 40 років.

-Катріно,сідай в машину, потрібно поговорити.