19 Розділ

— Всім стояти на місцях! — рикнув Араксас так, що навіть товсті шибки аварійного відсіку задрижали. — Міжпросторовий Контроль!

Його напівлюдський силует двох метрів м’язів, вирізнявся на фоні миготливого аварійного світла. У руках він стискав новенький нейтралізатор з інопланетним маркуванням, синє сяйво пробігало по його тілу, мовби заряджена енергія вже жила своїм життям. Араксас повів дулом по лабораторії — спершу на те, що залишилось від кіберпавука, потім у бік виходу, але зрештою опустив зброю.

— Араксасе! — вирвалось у мене. — Як ти тут опинився?

— Я повернувся до магазину, щоб віддати твій комунікатор, — його голос уже не гримів, а був чітким, майже металевим. — Але встиг тільки на момент, коли вас вже затягнуло у несанкціонований портал. Довелось добре попотіти, щоб розшифрувати дані з його хвиль та зрозуміти, куди вас викрали. Я звернувся до Германа і не зліз із нього, поки він не зібрав дані. Потім викликав підмогу. Ми тут, щоб вас врятувати, — з гордістю додав він.

Я вже хотіла кинутись йому на шию, з гордістю заявити, що нарешті знайшла собі не тимчасового напарника по завданнях, а постійного, але Макс різко втрутився.

— Немає часу на розмови! — його голос різав. — Головному офісу загрожує небезпека. Я не певен, чи Ольга ще не активувала фітоморфів, щоб знищити весь штаб.

— Ольга?! — здивування Араксаса прозвучало наче електричний спалах і вже задумливо додав. — Тепер все стало ясно.

Він кинув погляд на агентів, які намагались оминати отруйних дрегонів. Ті ковзали по підлозі, все ще думаючи, що вони дитинчата дрегонів.

— Приведіть Ольгу! — крикнув він до них.

— Ви її затримали? — Макс уже майже перескочив з помосту. — Де вона?!

— Ми знайшли її зовні. Вона поводилася дуже підозріло, тож я наказав затримати її на місці, — відповів Араксас без жодної паузи.

— Молодець, Араксасе! — крикнув Макс, обходячи дрегонів так, наче вони були лише неприємною перешкодою. Він навіть не задумався, що міг втратити рівновагу чи наразитись на отруйну пастку. Кожна секунда була надто цінною.

— Я Сашко, — буркнув Араксас, мало не ображено.

— Звісно, Сашко! Тепер ти в нашій команді, — відповіла, не стримавши щирої посмішки.

— Так, досить теревенити, — різко заговорив Женька, кидаючи нервовий погляд на панель, яка все ще блимала червоними сигналами. — Навіть якщо Ольга затримана, це не означає, що лабораторія ось-ось не вибухне чи ще чогось не станеться. Сашко, викликай спеціалістів, хай знешкодять усі системи. Бог знає, що тут може спрацювати в будь-яку секунду. І нехай ретельно оглянуть приміщення. Ми не знаємо, які сюрпризи Р’хан залишив після себе. І головне — де він зараз.

Женька швидко рушив до виходу.

— Ага, і я навіть уявити не можу, куди його перекинув той портал, — додала я, на ходу піднімаючи з підлоги уламок кіберпавука на пам’ять. — Його одразу в розшук подати і сповістити усіх наших.

Ми поспіхом залишили лабораторію. Щойно за нами зачинилися гермодвері, ми швидко покинули приміщеня. І через кілька хвилин ми опинилися на набережній. Довкола клубився туман, і навіть повітря здавалося важким, наче насиченим металевим присмаком аварійної атмосфери.

— Ну ось, — кивнув Женька, подарувавши мені свій скептичний погляд. — Казав же, що краще звідси валити, поки ще ноги цілі.

Я теж застигла на мить. Лабораторія виявилася прихованою під товщею води — природний бар’єр, який Р’хан використав, щоб його ніхто не виявив. Якщо б хоч одна система дала збій або відбувся ще один вибух, ми б уже лежали на дні, затягнуті у водяний вир.

Назовні, біля аварійного виходу, Макс уже допитував Ольгу. У його руках був той самий чорний пульт, який я бачила в неї раніше. Виглядав він тепер як шматок смертоносного металу — інопланетний артефакт, що міг перекроїти цілу систему безпеки.

Неподалік з групо агентів поспішав Сергій Анатольович з видом, що все зараз візьме під контроль.

Виявилось, що вона не встигла активувати програму. Вона затрималась через це, в спробах активувати фітоморфів і саме тоді її виявили агенти Контролю. Замість того, щоб діяти холодно та швидко, Ольга знову й знову намагалася підібрати правильну комбінацію на пульті, але все було не так просто. Р’хан підстрахувався: його системи мали десятки варіантів кодування. Але якби агенти хоч трохи забарилися, їй вистачило б часу. І якби Араксас не здогадався затримати її, головного офісу вже не існувало б.

Слідів Р’хана так і не виявили. Герман ще довго косився на мене, раз за разом намагаючись зчитати мої енергетичні сліди. Він навіть змусив мене знову застосувати жуйку, сподіваючись повторно активувати портал, та порівняти дані. Але спроба не вдалась. А я й сама не знала, про що в ту мить думала, коли його активувала. Не уявляю, куди могло відправити одного з найвидатніших злих геніїв двадцятого століття.

Лише пам’ятаю, як у голові змішались образи тієї уявної зірки, про яку шепотів Макс, про нього, та далекі галактик. Зовсім не про небезпеку я тоді думала, хоч вона, немов тінь чорної діри, нависала над нашими головами.

Слід порталу Р’хана нам так і не вдалося відстежити, та затримання Ольги стало тією перемогою, яка різко підняла рейтинг нашого відділу. Хоч і ціною того, що кожного з агентів змусили пройти повторну перевірку й атестацію — щоб виключити навіть найменшу ймовірність зради. У Конторі не любили тих, хто здатен продавати таємниці ворогам, а Ольга перейшла межу, об’єднавшись з одним із найнебезпечніших супротивників. Її тепер довго чекають судові процеси й нескінченна бюрократія, але головне — вона під вартою, і вже не зможе влаштувати нову катастрофу.

Я постукала у двері його кабінету, цього разу справді зачекавши, поки він дозволить зайти.
— Усі звіти вже відправлені. Думаю, я заслужила на відпочинок, — мовила я, переступаючи поріг. — Герман більше не викликає. Схоже, я йому більше не знадоблюсь.

Макс підвів голову від проєкційного екрану. Його усмішка була ледь помітною — як блиск крізь темряву.
— Ти заслужила на кілька днів без вибухів, порталів і скажених експериментів, — сказав він, але голос його був тихим, наче роздумував про щось інше.