Телепорт

Літо в містечку Віллоу-Крік було спокійним і сонячним. Мешканці проводили дні на пляжі, влаштовували пікніки і насолоджувалися теплом. Серед них була дівчина на ім'я Ліна, яка мала незвичайну здатність – телепортацію. Вона могла опинитися будь-де за власним бажанням, достатньо було тільки подумати про місце, і вона вже там.

Ліна дізналася про свою здатність, коли їй було десять років. Спочатку це здавалося забавою: вона могла пропустити шкільний урок і відправитися на вершину гори чи улюблену бібліотеку. Але з часом Ліна помітила, що іноді її телепортації відбувалися несподівано і приводили її в дивні, паралельні світи.

Одного спекотного липневого дня Ліна вирішила відправитися на озеро, розташоване неподалік. Вона любила це місце за його спокій і красу. Вода була прозора, а навколо росли високі дерева, які кидали прохолодну тінь. Ліна сиділа на березі, насолоджуючись тишею, коли раптом відчула знайоме відчуття телепортації.

Вона опинилася в темному, холодному лісі. Дерева тут виглядали зловісно, і повітря було пронизане запахом вологи та гнилі. Ліна зрозуміла, що знову потрапила в паралельний вимір. Її серце забилося швидше, адже вона знала про сутності, які мешкали тут. Вони були схожі на тіні, рухливі і невловимі, і полювали на таких, як вона.

Сутності в цьому вимірі були жахливими створіннями, що наче складалися з темряви і туману. Вони мали безформні тіла, які постійно змінювали свою форму, зливаючись із тінями лісу. Їхні очі світилися холодним, синьо-зеленим світлом, яке пробирало до кісток. Вони не видавали жодного звуку, рухаючись безшумно, наче привиди, і з'являлися ніби нізвідки.

Ліна обережно пішла вперед, намагаючись не привертати уваги. Вона знала, що їй потрібно якомога швидше знайти вихід назад. Раптом вона почула шурхіт позаду. Ліна обернулася і побачила одну з тих сутностей – тінь, що наближалася до неї.

Ліна зрозуміла, що єдиний шанс на порятунок – знову скористатися телепортацією. Вона зосередилася на своєму будинку у Віллоу-Крік і намагалася телепортуватися. Але, незрозуміло чому, її здатність не спрацювала. Сутність наближалася все ближче, її очі світилися холодним світлом.

У відчаї Ліна почала бігти. Вона мчала крізь темний ліс, намагаючись знайти будь-яке укриття. Вона знала, що ці тіні не можуть пересуватися у світлі, тому їй потрібно знайти хоч маленький проблиск світла. Нарешті, вона побачила промінь світла, що пробивався крізь густі дерева. Ліна кинулася туди і опинилася на маленькій галявині, залитій сонячним світлом.

Сутність зупинилася на краю галявини, не наважуючись увійти у світло. Ліна, хапаючи повітря, стояла посередині, розуміючи, що це лише тимчасовий порятунок. Вона повинна була знайти спосіб повернутися додому. Раптом вона почула голос з іншого кінця галявини.

— Хто ти? – запитав незнайомець, виходячи з-за дерев. Він був високим, кремезним чоловіком з густою бородою і очима, що світилися рішучістю. В його руках був дивний прилад, схожий на арбалет, але з незвичними світними стрілами.

— Я Ліна. Я потрапила сюди випадково, – відповіла вона, намагаючись стримати паніку. – А ви хто?

— Мене звати Дрейк, – сказав чоловік. – Я мисливець на сутностей. Застряг тут вже багато років, намагаюся знайти спосіб вибратися.

Ліна поглянула на його зброю і зрозуміла, що він знає, як боротися з цими тінями.

— Ви можете допомогти мені повернутися додому? – запитала вона з надією в голосі.

Дрейк кивнув.

— Я знаю місце сили, де можна відновити твої здібності. Але шлях туди небезпечний. Ти готова ризикнути?

Ліна не вагаючись погодилася. Разом вони вирушили в дорогу, Дрейк уважно оглядав ліс, тримаючи зброю на поготові. Сутності постійно слідкували за ними, але не наважувалися атакувати при світлі.

Вони пройшли через безліч випробувань: туманні болота, зловісні руїни і темні печери. Нарешті, вони дісталися до старого кам'яного круга, оточеного дивними знаками. Ліна відчула, як сила починає наповнювати її.

— Це тут, – сказав Дрейк. – Ти повинна зосередитися на своєму бажанні повернутися додому.

Ліна закрила очі і зосередилася на своєму будинку. Вона відчула, як її здібність повертається. Раптом навколо неї засвітилося яскраве світло, і вона опинилася у своїй кімнаті.

Вона була втомлена і налякана, але вдома. Відтоді Ліна стала більш обережною з використанням своїх здібностей і завжди пам'ятала про небезпеку паралельних світів. Вона також не забула про Дрейка, який залишився у тому жахливому вимірі.

Наступного дня Ліна прокинулася з рішучістю повернутися. Вона знала, що Дрейк міг допомогти їй удосконалити свої здібності. Зібравши всі свої сили, вона телепортувалася назад у паралельний світ. Вона знайшла Дрейка біля кам'яного круга.

— Я повернулася, – сказала вона. – Я хочу дізнатися більше про те, як ти борешся з сутностями і як можна вдосконалити мої здібності.

Дрейк посміхнувся.

— Я знав, що ти повернешся. Сутності тут не просто небезпека. Їхня енергія може бути використана для вдосконалення наших здібностей. Я вивчив, як накопичувати їхню силу, і можу навчити тебе.

Вони почали працювати разом. Дрейк навчив Ліну ловити сутності та поглинати їхню енергію. З кожною новою здобутою сутністю Ліна відчувала, як її сили зростають. Вона навчилася не тільки телепортуватися, але й з'являтися у потрібний момент у часі та просторі.

З часом вони стали непереможною командою. Ліна і Дрейк зібрали достатньо енергії, щоб подорожувати не тільки між вимірами, але й крізь час. Вони вирішили використати свої нові можливості на благо, допомагаючи іншим, які потрапили в пастку паралельних світів.