Передмова

Ця книга не про винних і не про правих.

Вона — про пам’ять.

Минуло багато років, перш ніж я наважився записати ці історії. Не тому, що вони були надто важкими, а тому, що здавалися надто звичайними. Сільське дитинство, школа, дорога до школи пішки, праця замість уроків, мовчання дорослих — усе це було типовим для того часу. Так жили тисячі. І саме тому довго здавалося, що писати тут немає про що.

Але з віком приходить інше розуміння. Те, що колись здавалося буденністю, виявляється фундаментом. Саме в тих ранках, дорогах, розмовах і конфліктах формувався характер, робилися перші вибори — часто без слів, без порад, без підтримки.

Я не ставив собі за мету відновити історичну справедливість або дати оцінки людям і подіям. Ці тексти — не сповідь і не звинувачення. Це спроба чесно зафіксувати те, як воно було: з погляду хлопця, який ще не знав великих слів, але вже відчував несправедливість; і з погляду дорослого, який згодом навчився розуміти складність того часу.

У цих спогадах немає вигаданих подій. Є лише те, що зберегла пам’ять: запах ранкової роси, довгі кілометри дороги, страх і впертість, тиша після крику, рішення, прийняті наодинці з собою. Я не прагнув прикрасити минуле — воно не потребує прикрас. Як і не прагнув його очорнити.

Кожен розділ цієї книги — окрема історія, але всі вони з’єднані однією ниткою: шляхом дорослішання. Це шлях без героїзму, без гучних перемог, але з внутрішнім досвідом, який не стирається з роками.

Якщо ці спогади допоможуть комусь упізнати себе, згадати власну дорогу або просто зрозуміти, як жили й думали підлітки у 1970‑х роках, — значить, вони написані не даремно.

Усе інше — хай вирішує читач.