Розділ 41 — Між двома вогнями

Ліза сиділа на підвіконні в кімнаті гуртожитку. За вікном вечоріло, розпечене сонце торкалося даху сусіднього будинку, кидаючи мідний відблиск на її обличчя. У руках тримала чашку з чаєм, який давно охолов.

Її думки плутались, мов клубок ниток, які хтось зумисне перетягнув між серцем і розумом.

Стас.

Вона знала його з першого курсу. Разом жили, разом сміялись, переживали сесію, недосип, перші підробітки. Він завжди був поруч. Турботливий, добрий, іноді надто правильний, але рідний до болю.

Коли він обіймав — світ ніби затихав. У його дотиках було багато пристрасті вогню і було тепло дому.

Ліза знала кожен його жарт, погляд, навіть те, як він хропить на третій хвилині після засинання.

І як вона може так із ним?

Зрада. Це слово точило її зсередини.

Нікіта.

Зовсім інший.

Він прийшов у її життя, мов грім серед ясного неба.

Його погляди змушували серце битися частіше. Його тиша — кричала.

Він не говорив багато, але в кожному його русі було щось незбагненне. Він міг просто дивитись на неї — і вона відчувала, як по тілу пробігають мурахи.

Їхня ніч…

Вона не могла забути. Якби й хотіла. У її пам’яті залишився кожен дотик, кожен подих, кожне слово.

Це було не схоже на все, що вона знала до того. Вона почувалась бажаною, жаданою.

Але він став стриманим. Наче щось ховає. Наче грає? Чи боїться? А може — не хоче більше?

Ліза закусила губу, перевернула чашку — чай розлився на підвіконня. І байдуже.

Вона встала й підійшла до дзеркала.

Подивилася на себе довго.

Це не зовнішність її турбувала. А очі. У них було стільки сумнівів, що хотілось заплющити їх і не відкривати.

— Що ти робиш, Лізо? — прошепотіла вона.

Кого ти кохаєш?

І головне — чи готова ти втратити когось із них, обравши іншого?

А поки що — вона не знала відповіді. І це страшило найбільше.