Між отрутою та вогнем

Розділ 8. Лабіринт тіней

Герміона сиділа біля вікна своєї кімнати в гуртожитку Ґрифіндору. Вогні факелів у коридорі давно згасли, а за вікном мерехтіли зорі. Вона тримала на колінах зошит із нотатками, але так і не змогла написати жодного слова.

Що це було сьогодні? — питала вона себе знову й знову.

Вона згадувала, як їхні обличчя опинилися так близько, що варто було лише трохи нахилитися — і сталося б щось, про що краще навіть не думати.

Герміона стиснула кулаки.

Ні. Це не повинно мати значення. Він — Малфой. Слизерин. Уособлення всього, що я зневажаю. Це просто емоції. Нерозумні, небезпечні емоції.

Вона зітхнула й закрила зошит. Та серце вперто не слухалося логіки.

Тим часом у підземеллях Драко теж не міг заснути. Він лежав на спині, дивлячись у темну стелю, й намагався зрозуміти, чому обличчя Ґрейнджер не зникає з думок.

Це ж Ґрейнджер. Всезнайка. Мудак-Ґрифіндор у жіночому тілі.

Але в його пам’яті спалахували її очі — не сердиті, не колючі, а розгублені, коли вона відсунулася від нього.

Він перевернувся на бік і скривився.

— Чорт забирай, — прошепотів він сам до себе.

Наступного ранку у класі зіллєваріння стояла напружена тиша. Професор Слизорик (Снейп), як завжди, ковзав поглядом по студентам, наче шукав, кого покарати першим.

— Сьогодні ви працюватимете в парах, — сказав він холодно. — І, як завжди, я вирішую, хто з ким.

Герміона відчула, як її серце впало в п’яти, коли Снейп назвав:

— Ґрейнджер і Малфой.

Звичайно, — подумала вона, стискаючи щелепи. — Як же інакше.

Вони сіли поруч. Казан булькав, у повітрі стояв запах сушених коренів і диму. Герміона намагалася зосередитися на інструкції, але відчувала погляд Драко на собі.

— Ти неправильно нарізаєш, — нарешті прошепотів він.

— Я все роблю за підручником, — огризнулася вона.

— Підручник застарілий, — його голос був тихим, але впевненим. — Якщо так залишиш, зілля закипить занадто швидко.

Вона хотіла заперечити, та помітила, що він уже змінив порядок, і суміш стала спокійнішою.

— Ти… мав рацію, — неохоче прошепотіла вона.

Драко посміхнувся куточком губ.

— Запиши цей день в історію, Ґрейнджер.

Її щоки спалахнули — від злості чи чогось іншого, вона не знала.

З іншого боку класу Рон щось сердито шепотів Гаррі:

— Дивись, як вони там сидять! Це ж просто… дивно.

А Снейп, проходячи повз, на мить зупинився й подивився на їхній казан. Вперше за довгий час у його голосі не було сарказму:

— Прекрасно.

Герміона й Драко кинули одне на одного швидкий погляд, і тиша між ними раптом стала ще важчою, ніж будь-які слова.

Після зіллєваріння учні поспішали з класу, ще обговорюючи незвично складне завдання. Герміона притиснула зошит до грудей і намагалася загубитися серед натовпу, але раптом відчула, як чиясь рука злегка торкнулася її плеча.

— Ґрейнджер, — голос був тихий, майже невиразний. Вона озирнулася — і, звісно, це був Драко.

Він стояв трохи осторонь, де коридор згинався й ховав їх від очей.

— Чого ти хочеш? — її голос звучав гостріше, ніж вона планувала, бо серце билося швидше, ніж мало б.

— Просто… — він обперся об стіну, руки в кишенях. — Ти добре впоралася сьогодні.

Герміона кліпнула. Від Малфоя це звучало так дивно, що вона навіть розгубилася.

— Це… комплімент?

— Не звикай, — швидко відрізав він, але в куточку його губ промайнула ледь помітна усмішка. — Я лише визнаю факти.

Вона хотіла сказати щось уїдливе, та слова застрягли. Атмосфера в коридорі була густою, мов повітря перед грозою.

— Люди починають помічати, — прошепотіла вона. — Наші зустрічі. Вони говорять… речі.

Драко знизав плечима.

— Хай говорять. Вони завжди знайдуть, про що пліткувати.

— А якщо це зашкодить Гаррі чи Рону? — її голос зірвався. — Я не хочу, щоб вони втрапили у неприємності через мене.

Драко на мить подивився прямо в її очі. Його погляд був серйозним, навіть твердим.

— Ти завжди думаєш про інших. Але… може, настав час подумати про себе?

Герміона завмерла. Його слова вдарили несподівано глибоко. Вона відчула, що ще мить — і скаже щось зайве. Тому просто розвернулася й пішла, залишивши його стояти в тіні.

А він дивився їй услід, і в його очах вперше промайнуло щось, схоже на суміш поваги й неспокою.

Вітальня Ґрифіндору гуділа від розмов, але Герміона ледве чула голоси. Вона сиділа біля каміна з книжкою, яку так і не відкрила. Гаррі поруч малював якісь схеми для наступного тренування з квідичу, але його погляд час від часу ковзав у бік Рона.

Рон уже десятий раз нервово тасував колоду карт для чаклунських шахів і знову кинув їх на стіл.

— Досить! — вигукнув він. — Я більше не можу це терпіти.

Герміона підняла голову.

— Що саме?

— Те, що ти постійно десь з Малфоєм! — Рон почервонів, його вуха стали майже багряними. — Ти бачила, як на вас дивляться? Усі тільки й чекають, щоб ще щось вигадати.

— Це завдання від Макґонеґел, — терпляче відповіла Герміона, хоча її пальці судомно стискали край книги. — Я не маю вибору.

— Завдання? — Рон гірко розсміявся. — А на уроці зіллєваріння теж було “завдання”? Чи він просто вирішив сісти поруч?

Гаррі обережно втрутився:

— Роне… може, ти перебільшуєш? Герміона ж не винна, що Снейп їх поставив у пару.

— Перебільшую? — Рон відкинувся на спинку крісла. — Я бачу, як він на неї дивиться. І як вона… — він замовк, наче боявся договорити.

Герміона різко піднялася.

— Як я що, Роне?

Він знітився, але вперто продовжив:

— Як ти не відвертаєшся від нього. Раніше ти б цього не дозволила.

Герміона відчула, як усередині щось обривається. Вона хотіла крикнути, пояснити, але слова не знаходилися. Замість цього вона швидко зібрала речі й вийшла з вітальні, залишивши Рона з його гнівом, а Гаррі — з мовчазним занепокоєнням.

Герміона втекла з вітальні й майже бігом піднялася сходами, щоб хоч трохи заспокоїтись. Вона зупинилася біля одного з високих вікон — темне небо і світло місяця скидалися на дзеркало її власного хаосу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше