Герміона сиділа біля вікна своєї кімнати в гуртожитку Ґрифіндору. Вогні факелів у коридорі давно згасли, а за вікном мерехтіли зорі. Вона тримала на колінах зошит із нотатками, але так і не змогла написати жодного слова.
Що це було сьогодні? — питала вона себе знову й знову.
Вона згадувала, як їхні обличчя опинилися так близько, що варто було лише трохи нахилитися — і сталося б щось, про що краще навіть не думати.
Герміона стиснула кулаки.
Ні. Це не повинно мати значення. Він — Малфой. Слизерин. Уособлення всього, що я зневажаю. Це просто емоції. Нерозумні, небезпечні емоції.
Вона зітхнула й закрила зошит. Та серце вперто не слухалося логіки.
Тим часом у підземеллях Драко теж не міг заснути. Він лежав на спині, дивлячись у темну стелю, й намагався зрозуміти, чому обличчя Ґрейнджер не зникає з думок.
Це ж Ґрейнджер. Всезнайка. Мудак-Ґрифіндор у жіночому тілі.
Але в його пам’яті спалахували її очі — не сердиті, не колючі, а розгублені, коли вона відсунулася від нього.
Він перевернувся на бік і скривився.
— Чорт забирай, — прошепотів він сам до себе.
Наступного ранку у класі зіллєваріння стояла напружена тиша. Професор Слизорик (Снейп), як завжди, ковзав поглядом по студентам, наче шукав, кого покарати першим.
— Сьогодні ви працюватимете в парах, — сказав він холодно. — І, як завжди, я вирішую, хто з ким.
Герміона відчула, як її серце впало в п’яти, коли Снейп назвав:
— Ґрейнджер і Малфой.
Звичайно, — подумала вона, стискаючи щелепи. — Як же інакше.
Вони сіли поруч. Казан булькав, у повітрі стояв запах сушених коренів і диму. Герміона намагалася зосередитися на інструкції, але відчувала погляд Драко на собі.
— Ти неправильно нарізаєш, — нарешті прошепотів він.
— Я все роблю за підручником, — огризнулася вона.
— Підручник застарілий, — його голос був тихим, але впевненим. — Якщо так залишиш, зілля закипить занадто швидко.
Вона хотіла заперечити, та помітила, що він уже змінив порядок, і суміш стала спокійнішою.
— Ти… мав рацію, — неохоче прошепотіла вона.
Драко посміхнувся куточком губ.
— Запиши цей день в історію, Ґрейнджер.
Її щоки спалахнули — від злості чи чогось іншого, вона не знала.
З іншого боку класу Рон щось сердито шепотів Гаррі:
— Дивись, як вони там сидять! Це ж просто… дивно.
А Снейп, проходячи повз, на мить зупинився й подивився на їхній казан. Вперше за довгий час у його голосі не було сарказму:
— Прекрасно.
Герміона й Драко кинули одне на одного швидкий погляд, і тиша між ними раптом стала ще важчою, ніж будь-які слова.
Після зіллєваріння учні поспішали з класу, ще обговорюючи незвично складне завдання. Герміона притиснула зошит до грудей і намагалася загубитися серед натовпу, але раптом відчула, як чиясь рука злегка торкнулася її плеча.
— Ґрейнджер, — голос був тихий, майже невиразний. Вона озирнулася — і, звісно, це був Драко.
Він стояв трохи осторонь, де коридор згинався й ховав їх від очей.
— Чого ти хочеш? — її голос звучав гостріше, ніж вона планувала, бо серце билося швидше, ніж мало б.
— Просто… — він обперся об стіну, руки в кишенях. — Ти добре впоралася сьогодні.
Герміона кліпнула. Від Малфоя це звучало так дивно, що вона навіть розгубилася.
— Це… комплімент?
— Не звикай, — швидко відрізав він, але в куточку його губ промайнула ледь помітна усмішка. — Я лише визнаю факти.
Вона хотіла сказати щось уїдливе, та слова застрягли. Атмосфера в коридорі була густою, мов повітря перед грозою.
— Люди починають помічати, — прошепотіла вона. — Наші зустрічі. Вони говорять… речі.
Драко знизав плечима.
— Хай говорять. Вони завжди знайдуть, про що пліткувати.
— А якщо це зашкодить Гаррі чи Рону? — її голос зірвався. — Я не хочу, щоб вони втрапили у неприємності через мене.
Драко на мить подивився прямо в її очі. Його погляд був серйозним, навіть твердим.
— Ти завжди думаєш про інших. Але… може, настав час подумати про себе?
Герміона завмерла. Його слова вдарили несподівано глибоко. Вона відчула, що ще мить — і скаже щось зайве. Тому просто розвернулася й пішла, залишивши його стояти в тіні.
А він дивився їй услід, і в його очах вперше промайнуло щось, схоже на суміш поваги й неспокою.
Вітальня Ґрифіндору гуділа від розмов, але Герміона ледве чула голоси. Вона сиділа біля каміна з книжкою, яку так і не відкрила. Гаррі поруч малював якісь схеми для наступного тренування з квідичу, але його погляд час від часу ковзав у бік Рона.
Рон уже десятий раз нервово тасував колоду карт для чаклунських шахів і знову кинув їх на стіл.
— Досить! — вигукнув він. — Я більше не можу це терпіти.
Герміона підняла голову.
— Що саме?
— Те, що ти постійно десь з Малфоєм! — Рон почервонів, його вуха стали майже багряними. — Ти бачила, як на вас дивляться? Усі тільки й чекають, щоб ще щось вигадати.
— Це завдання від Макґонеґел, — терпляче відповіла Герміона, хоча її пальці судомно стискали край книги. — Я не маю вибору.
— Завдання? — Рон гірко розсміявся. — А на уроці зіллєваріння теж було “завдання”? Чи він просто вирішив сісти поруч?
Гаррі обережно втрутився:
— Роне… може, ти перебільшуєш? Герміона ж не винна, що Снейп їх поставив у пару.
— Перебільшую? — Рон відкинувся на спинку крісла. — Я бачу, як він на неї дивиться. І як вона… — він замовк, наче боявся договорити.
Герміона різко піднялася.
— Як я що, Роне?
Він знітився, але вперто продовжив:
— Як ти не відвертаєшся від нього. Раніше ти б цього не дозволила.
Герміона відчула, як усередині щось обривається. Вона хотіла крикнути, пояснити, але слова не знаходилися. Замість цього вона швидко зібрала речі й вийшла з вітальні, залишивши Рона з його гнівом, а Гаррі — з мовчазним занепокоєнням.
Герміона втекла з вітальні й майже бігом піднялася сходами, щоб хоч трохи заспокоїтись. Вона зупинилася біля одного з високих вікон — темне небо і світло місяця скидалися на дзеркало її власного хаосу.