Між отрутою та вогнем

Розділ 3. Слова гостріші за клинок

Бібліотека Гоґвортсу завжди була для Герміони місцем сили. Тут вона відчувала спокійно навіть тоді, коли весь світ валився довколо. Високі полиці, завалені томами, здавалися їй охоронцями, а тиша—другом, який ніколи не зрадить.

Після уроку Зіллєваріння вона майже бігла сюди. Її дратувало все: сміх слизеринців, усмішка Малфоя, навіть задоволенний тон Слаггорна. Їй потрібно було сховатися.

Герміона обрала дальній кут, де завжди було тихо. Поставила на стіл кілька книжок—товстий том про лікувальні властивості різних трав, збірник стародавніх рецептів і ще один, написаний дрібним почерком, який, мабуть, читали лише вона й сама мадам Пінс.

Вона відкрила перший том, але рядки перед очима розпливалися. У голові раз за разом звучали слова Малфоя: «Схоже, ми непогана команда». Вона стискає пальці так сильно, що нігті врізались в долоню.

— Забути,—прошепотіла вона сама собі.—Це не має значення.

І саме тоді пролунало знайоме.

— Ґрейнджер.

Герміона здригнулась. Книжка мало вислизнула з рук. Вона повільно підняла голову—і побачила його. Драко стояв напроти, спершись на спинку стільця, ніби весь цей час знав, де її шукати.

— Ти переслідуєш мене?,—різко запитала вона, намагаючись приховати збентеження.

— Не перебільшуй,—відповів він холодно.— У бібліотеці немає таблички з твоїм іменем.

І, не чекаючи дозволу, він сів за стіл напроти.

Герміона відчула, як серце знову пришвидшило хід. Вона зробила вигляд, що повернулась до читання, але очі вперто ковзали по рядках, не розуміючи жодного слова.

Він гортав якийсь підручник, але навіть здалеку було видно: він не читає. Його пальці торкались сторінок машинально, а погляд час від часу підіймався на неї.

— Чого ти хочеш, Малфой?—нарешті не витримала Герміона.

Він знизав плечима, наче питання було безглуздим.

— Хотів переконатися, що після нашого «успішного» уроку ти не влаштувала істерику.

— Я не влаштовую істерик,— обурилась вона.

— І якщо тобі здається, що я зраділа співпраці з тобою, то ти глибоко помиляєшся.

Драко відкинувся на спинку стільця, схрестивши руки на грудях.

— А мені здається, що ти боїшся.

— Чого?— Герміона спалахнула.

— Себе, Ґрейнджер,—його голос був тихим, але твердим.— Бо коли ти поруч зі мною, ти втрачаєш контроль. А для тебе контроль — це все.

Її серце болісно стислося. Він потрапив у ціль, і вона це знала.

— Ти нічого не знаєш про мене,—різко кинула вона.

Драко нахилив голову набік, уважно дивлячись їй у вічі.

— Знаю достатньо.

Її пальці судомо стискали книги. Вона хотіла встати, піти геть, але ноги відмовлялися рухатися.

— Якщо ти прийшов сюди, щоб провокувати мене,—сказала Герміона.— То дарма витрачаєш час.

— А може, я прийшов сюди, бо тут тихо?—спокійно відповів він.— Хоча мушу визнати, твоя присутність робить бібліотеку менш нудною.

Герміона ледь не задихнулась від обурення.

— Ти думаєш, що кілька чемних слів можуть стерти все, що було?— її голос зірвався.— Твовї образ, твоє приниження, твої...

— Мої що?— перебив він, нахиляючись ближче.— Мої помилки? Чи моє минуле, яке ти ніколи не перестанеш нагадувати?

Вона відчула як кров приливає до обличчя. Його очі були блискучими, гострими, і в них не було тієї зверхності, до якої вона звикла. Там було щось інше, більш небезпечне.

— Ти залишився тим самим, ким був, Малфой,— прошипіла вона.— Ти можеш робити вигляд, що змінився, але я знаю правду.

Він повільно підвівся. Його тінь впала на стіл, накривши книги.

— А може, ти боїшся не того, що я не змінився,— сказав він тихо, майже шепотом.— А того, що я змінився насправді.

Він розвернуся й пішов, не озираючись.

Герміона залишилась сидіти там сама, не в змозі рухатись. Книжка лежала перед нею розгорнута, але слова зникли з поля зору. У голову звучав тільки його голос: « А може, ти боїшся не того, що я не змінився, а того що я змінився насправді».

Вона закрила очі, спробувала зосередитися на диханні, але замість спокою відчувала лише ще більший хаос. Вона ненавиділа його. Ненавиділа за те, що він був поруч, за те, що змушував її сумніватися, за те, що бачив у ній те, чого не бачили інші.

Коли нарешті вдалося піднятися, в бібліотеці вже панувала майже повна тиша. Навіть мадам Пінс не дивилась у її бік. Герміона зібрала книги, але жодну з них не відкрила.

Вона вийшла з бібліотеки, намагаючись переконати себе, що ця розмова нічого не означала. Але глибоко всередині вона знала: щось змінилося. І це щось лякало її більше, ніж будь-яке закляття.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше