Ранок у Гоґвартсі після війни мав дивну атмосферу. Здавалося, що саме замок ще не до кінця оговтався від потрясінь: тріщини на стінах, відновленні чарами, усе одно нагадували про нічні бої; гобелени світилися новизною, але в повітрі витав запах попелу, ніби камінь назавжди увібрав у себе слід вогню.
Герміона сиділа за довгим столом Ґрифіндору, але не могла зосередитися на сніданку. Ложка з вівсянкою давно застигла в її руках, тоді як навколо дзвеніли чашки й лунали голоса учнів. Гаррі й Джинні обговорювали розклад, Рон, сидячи трохи далі, сперечався з Невілом про гру в квідич, а вона дивилася у тарілку, мов на дзеркало, і бачила там відбиття власного стомленого обличчя.
Сьогодні мав відбутися перший урок Зіллєваріння. Герміона відчувала, як напруга стискає її груди. Не через сам предмет — вона завжди любила зілля й вважала їх не менш важливими, ніж заклинання чи транфігурація. Причина була іншою: сьогодні вона мала вперше за багато місяців опинитися в одній аудиторії з учнями Слизерину. А серед них — Драко Малфой.
— Ти нічого не їси,— пробурмотів Гаррі, нахилившись ближче. — Хочеш мій тост?
— Дякую, не треба,— Герміона посміхнулася, хоч усередині була вдячна за його турботу.
Вона намагалась виглядати спокійно, але серце калатало сильніше з кожною хвилиною. І саме в цю мить двері Великої зали відчинилися, і на порозі зʼявився Драко.
Він ішов повільно, ніби не поспішав, але кожен його крок привертав увагу. Постава рівна, підборіддя підняте трохи вище, ніж треба — звичка, що колись дратувала Герміону до люті. Його погляд ковзнув по залі: холодний, відсторонений, і водночас надто уважний, щоб бути випадковим. На мить їхні очі зустрілись.
Герміона відвела погляд першою. Ложка в її руці здригнулася.
Кабінет Зіллєваріння зустрів їх знайомим запахом металу, трав і диму. Тіні від свічок грали на вологих стінах підземелля. Слаггорн як завжди, виглядав задоволеним і навіть радісним, вітаючи учнів. Його голос лунав гучно і тепло, мов він уперше за довгий час знову зібрав сімʼю за одним столом.
— Сьогодні, мої любі, ми спробуємо приготувати зілля, яке я впевнений, знадобилося б нам усім,— усміхнувся він, поправляючи жилет.— Зілля примирення!
У класі пролунали приглушені смішки. Герміона відчула, як їй позололо в животі: здавалося, що це невдалий жарт, надто прозорий.
— А тепер розподіл на пари,— вів далі Слаггор.— Ґрейнджер...і Малфой.
Тиша вибухнула коротким, насмішкуватим сміхом кількох слизеренців. Герміона відчула, як усі погляди впʼялися в неї. Вона зібрала всю силу волі, щоб піднятися й підійти до столу, де вже стояв котел.
Малфой рушив до неї повільно, ніби насолоджувався моментом. Його кроки відбивалися луною, і Герміоні здалося, що весь кабінет дивився тільки на них двох.
Він нахилився ближче й прошепотів так, щоб чула тільки вона:
— Вітаю, партнерко. Постарайся не зіпсувати мені оцінку.
— Якби ти більше читав підручників, а не милувався собою,— огризнулася Герміона. — у тебе б не було проблем із оцінками.
Його губи скривилися в ледь помітній усмішці.
— Мила Ґреінджер, ти все ще думаєш, що можеш навчити світ жити за правилами?
Вона зціпила зуби, щоб не відповісти.
Вони розклали інгредієнти на столі. Герміона швидко взяла на себе ініціативу:
— Ти наріж імбир, а я підготую корінь мандрагори. І будь обережний: шматки повинні бути одинакові.
— А якщо я зроблю краще за твої інструкції?,— примружився Драко.— ти ж не образишся, Ґреінджер?
Герміона підняла голову й подивилася йому прямо в очі.
— Якщо ти зіпсуєш зілля, Малфой, це буде тільки твоя провина.
Їхня суперечка могла б затягнутися, якби не голос Слаггорна:
— Ви там, діти, чиє зілля варите? Моє чи власне?
Клас тихенько засміялися. Герміона відчула, як обличчя спалахує. Вона відвернулася й зосередилася на роботі.
Зілля примирення вважалося одним із найскладніших на сьомому курсі: воно вимагало не лише точних дій, а й гармонійної співпраці між партнерами. Іронія була настільки очевидною, що навіть Герміона не змогла її ігнорувати.
Вони працювали мовчки, але напруга між ними відчувалася майже фізично. Кожен рух Драко, кожен його подих здавався їй викликом. Вона відчувала його присутність усім тілом, навіть коли він стояв за кілька кроків.
— Ложка проти годинникової, — сказала вона рівно.
— Я знаю, — відповів він так само рівно, але трохи повільніше, ніж треба.
— Ти робиш занадто різко, — додала вона.
— А ти надто контролюєш, — кинув він, не відводячи погляду від котла.
Зілля булькало, поступово набуваючи сріблястого відтінку. Герміона відчула, як усередині щось тремтить: воно виходило ідеально.
Коли останній інгредієнт упав у котел, пара піднялася вгору ніжним сяйвом. Зілля вдалося.
Слаггорн підійшов, глянув і задоволено поплескав у долоні.
— Прекрасно! Саме такого кольору й треба. Молодці, Ґрейнджер, Малфой.
Герміона відчула гордість, але водночас і злість: їй здавалося, що перемога втрачає сенс, коли її довелося ділити з ним.
Малфой нахилився ближче й прошепотів:
— Схоже, ми непогана команда.
— Це завдяки моїм інструкціям, — різко відповіла вона.
Його усмішка стала ширшою.
— Як скажеш.
Герміона ледве стрималася, щоб не вийти з класу посеред уроку. Але коли нарешті пролунав дзвінок, вона схопила речі й майже вибігла.
Та навіть далеко від підземель їй усе ще здавалося, що чує його голос.