Розділ 41. Танець

Аліканта

Аліка почувалася спантеличеною, коли вкладала свою долоню в руку Кайрена. З чого він узагалі вирішив запросити її на танець у такий спосіб? Навіть не спитав, чи хоче вона танцювати. Просто поставив перед фактом. І ще нахабно збрехав.

Тим часом Кайрен уже вивів її на середину зали. Його рука впевнено лягла на її талію, а за мить вони плавно закружляли в ритмі вальсу. Навколо миготіли сукні, коштовності та усмішки інших гостей, але Аліка майже не звертала на них уваги. Усі її думки були зайняті чоловіком навпроти.

- То коли саме я пообіцяла вам цей танець? - поцікавилася вона.

У куточках губ Кайрена промайнула ледь помітна усмішка.

- Приблизно хвилину тому. А ми що знову на ви?

- Дивно, але не пригадую такого, - нахмурилась. – І, так, доки ми на людях, я звертатимусь до тебе на «ви».

- Мабуть, у вас погана пам’ять, - з іронізував.

Дівчина ледь навмисне не наступила йому на ногу. Лише багаторічне виховання врятувало його від цієї долі.

- Ви збрехали.

- Збрехав, - без найменшого жалю за свій вчинок, констатував.

- І вас це зовсім не бентежить?

- Ні.

Його відповідь пролунала настільки спокійно, що Аліка на мить втратила дар мови.

- Ви неможливий.

- Часто це чую.

Вона обурено фиркнула, але це лише розвеселило Кайрена. Деякий час вони танцювали мовчки. Кайрен рухався легко й упевнено, ніби народився для балів і придворного життя, хоча Аліка чудово знала, що він значно комфортніше почувається з мечем у руках, ніж на паркеті. Зрештою цікавість перемогла роздратування.

- І все ж. Навіщо?

- Що саме?

- Навіщо ви це зробили?

Кайрен не поспішав із відповіддю. Його погляд ковзнув кудись за її плече, а потім знову повернувся до її обличчя.

- Тому що мені не сподобався той тип.

- Це не причина.

- Для мене достатня.

Аліка похитала головою.

- Ви поводитеся як дитина.

- А він поводився як мисливець.

Вона здивовано підняла брови.

- Мисливець? – перепитала.

- Саме так.

Його рука на її талії ледь помітно напружилася.

- І мені не сподобалося, як він на вас дивився.

Від цих слів серце Аліки несподівано збилося з ритму. На кілька секунд вона навіть забула, що хотіла відповісти. Бо в голосі чоловіка не було звичної насмішки, а лише щирість.

- Можливо, він просто був ввічливим, - промовила дівчина.

- Ні, - його відповідь пролунала занадто швидко й занадто впевнено.

Аліка примружилася.

- І звідки така впевненість?

Кайрен ледь нахилив голову, не відводячи від неї погляду.

- Тому що я чоловік.

На мить вона навіть розгубилася, а потім ледь стримала сміх.

- Вражаючий аргумент.

- Зате правдивий.

- Тобто всі чоловіки раптом стали великими знавцями людської натури? – промовила зі сарказмом.

- Ні. Лише тих чоловіків, які дивляться на жінку так, ніби вже щось для себе вирішили.

Аліка відчула, як її серце пропустило удар. На щастя, Кайрен цього не помітив або лише зробив вигляд, що не помітив. Чоловік плавно повів її в новому повороті. Його рука на талії стала трохи міцнішою, а відстань між ними скоротилася настільки, що Аліка відчула тепло його тіла. Занадто близько і набагато ближче, ніж вимагав танець та правила етикету.

- Ви порушуєте етикет, - тихо зауважила вона і відчула, що голос сів.

- Тоді чому ви не відходите?

Аліка відкрила рота, збираючись відповісти, але так нічого й не сказала, бо відповіді в неї не було. Музика завершилася і вперше за весь вечір Аліка пошкодувала, що танець не може тривати вічно.

Чоловік супроводив Аліканту до столика, і коли нарешті відпустив її руку, то за їхніми спинами пролунав знайомий голос.

- Я програв боротьбу за перший танець, але сподіваюся, тепер мені пощастить більше?

Аліка подумки застогнала. Генрі. Куди ж без нього. Лорд Бактед підійшов ближче, як і раніше усміхаючись тією бездоганною придворною усмішкою і його погляд був спрямований виключно на Аліку. Кайрен одразу напружився, але вона це відчула.

- Лорде Бактед, ви напрочуд наполегливі, - промовила із ввічливою усмішкою.

- Коли зустрічаєш щось справді варте уваги, гріх швидко здаватися.

Кайрен тихо хмикнув.

- А ви завжди порівнюєте жінок із мисливськими трофеями?