Розділ 13

Макс ніколи не розповідав Аделіні всіх деталей, і на те була причина. Вдень він був звичайним хлопцем: працював у невеликій майстерні з ремонту техніки, де крутив гайки, паяв плати й допомагав майстру-пенсіонеру. Це була офіційна робота — «біла», з трудовий книжкою, яку так хотіла бачити його мама, Олена.

​Але вночі місто змінювалося.

​Коли телефон Макса вібрував о другій ночі, він знав: це не друзі з TikTok. Це була інша сторона міста, де цінуються навички, про які не пишуть у резюме. Його нічна робота не мала назви. Часом це була «технічна підтримка» для людей, які не хотіли світитися в поліції або в сервісних центрах: зламати заблокований сервер, відновити дані з пошкодженого носія, або терміново знайти інформацію, яка була прихована глибоко в мережі.

​Макс ніколи не використовував банківські картки для таких розрахунків. Це було правило, якого він навчився занадто рано: жодних цифрових слідів там, де йдеться про великі й швидкі гроші.

​— Орлов, ти знову на зв’язку? — прохрипів голос у слухавці, коли Макс зачинив за собою двері будинку Аделіни.

​— Я зайнятий, — коротко відповів Макс, натягуючи каптур худі.

​— Робота на пів години. Готівка. Сума втричі вища, ніж зазвичай.

​Макс зупинився на під’їзній доріжці. Сума дійсно була серйозною — це означало б, що найближчий тиждень він міг би не думати про оренду, продукти чи квіти для Аделіни. Він подивився на вікна її кімнати, де ще ледь жевріло світло, і важко зітхнув. Гроші, які йому пропонували, не перераховували на картку — їх передавали «із рук в руки» в конверті, загорнутому в газету чи стару коробку, десь у темному провулку, де не працюють камери спостереження.

​Це був його світ: небезпечний, прихований і виснажливий. Він працював на людей, які знали: якщо Макс каже «зроблю», це буде зроблено без зайвих питань і записів у базах даних.

​Макс підійшов до своєї старої машини, яку він сам перебрав до останнього гвинтика, щоб вона заводилася без зайвого шуму. Він не був злочинцем у звичному розумінні, але він був тим, кого шукають, коли закон стає на заваді.

​У цю ніч він мав зустрітися з людиною в індустріальній зоні міста. Макс знав, що завтра, коли він з’явиться в школі з тіткою Оленою, він буде виглядати так, ніби просто трохи не виспався. Ніхто — ні вчителі, ні навіть Аделіна — не здогадувалися, що за цю ніч він заробить більше, ніж його майстер-наставник за цілий місяць офіційної роботи.

​Він натиснув на газ. Його життя було поділене на світло і темряву, і єдиною причиною, чому він продовжував цю нічну гру, була Аделіна. Він хотів, щоб вона бачила в ньому просто Макса — хлопця в шкіряній куртці, який вміє дарувати квіти й захищати від десятикласників, а не того, хто вночі зламує цифрові замки заради пачки готівки.

​Коли машина зникла за поворотом, ніч знову поглинула все, залишивши лише тишу, в якій Макс звик існувати.

Наступного ранку Дафна, яка все ще не хотіла відпускати свою «нову іграшку» — велетенського ведмедя, — вийшла до сніданку дивно мовчазною. Вона пильно спостерігала за Аделіною, яка не спала всю ніч, очікуючи на повідомлення від Макса.

​Коли Денис зайшов на кухню, наливаючи собі каву, Дафна раптом опустила іграшку й тихо промовила:

— А я вчора чула, як до Макса хтось дзвонив. Якийсь чоловік казав про гроші… і про роботу вночі.

​Аделіна завмерла з горнятком чаю в руках.

— Про яку роботу, Дафно? Ти щось плутаєш. Макс працює в майстерні.

​Денис на мить перестав розмішувати цукор. Він кинув швидкий погляд на Оксану, а потім важко зітхнув, дивлячись на доньку. Він знав, що приховувати правду стає все складніше.

​— Аделіно… — почав Денис, опускаючись на стілець поруч. — Справа в тому, що у Макса не тільки офіційна майстерня. Він хлопець здібний, має хист до таких речей, про які краще не питати. Іноді його кличуть… допомогти. Вночі. Це нечасто, але це спосіб заробити великі гроші, яких не заробиш ремонтом старих телевізорів.

​Аделіна відчула, як усередині все стислося. Її руки злегка затремтіли.

— Ви хочете сказати, що він… він ризикує собою? Заради грошей?

​— Він робить це заради вас, — тихо вставила Оксана, сідаючи навпроти. — Макс дуже відповідальний, Аделіно. Він просто хоче забезпечити собі краще життя, щоб бути гідним тебе.

​Але для Аделіни це не було виправданням. Перед очима постало відео, яке він вчора показував — як він шукав їй найкращий букет, як посміхався, приховуючи втому. 17 тисяч — сума, яку вона вчора випадково побачила в повідомленні на його розблокованому екрані, коли він збирався на «роботу». Для неї це був не просто номер — це була ціна його безсонних ночей і небезпеки, в яку він ліз заради того, щоб подарувати їй цей велетенський оберемок квітів.

​Вона раптом зрозуміла, що за кожною цією пелюсткою стояв ризик. Її очі наповнилися гарячими сльозами, які вона більше не могла стримувати.

​— Я не хочу цих квітів! — вигукнула вона, і голос її зірвався на ридання. — Я не хочу, щоб він працював на цих людей! Нащо мені ці подарунки, якщо він… якщо з ним щось трапиться?! Він виглядає таким втомленим, мамо! Він ледь тримається на ногах, а я думала, що він просто багато працює…

​Аделіна закрила обличчя долонями, і сльози потекли по її щоках, падаючи на стіл. Вона плакала не через образу, а через безсилля. Її серце розривалося від усвідомлення, що Макс вночі, десь у темних провулках, заробляє ці 17 тисяч, а вона в цей час просто чекає на його повідомлення, не знаючи, що він може навіть не повернутися.

​— Я люблю його не за гроші! — схлипувала вона, витираючи очі. — Чому він не сказав мені? Чому він думає, що повинен платити таку ціну, щоб бути зі мною?

​Дафна, бачачи реакцію сестри, теж насупилася й обняла свого ведмедя, відчуваючи провину за те, що розбовтала почуте. У кухні запала важка тиша, яку переривали лише тихі схлипи Аделіни та дзвін чайної ложки об горнятко, що знову взяв до рук Денис. Він розумів: тепер, коли Аделіна дізналася правду, все зміниться. І перший, хто мав відповісти за це — сам Макс.