2 Розділ "Інший світ"

Лара стояла посеред кімнати й трималася руками за голову. Вона була в шоковому стані й зовсім не знала, що робити, тому лише повторювала сама до себе: 

— Чорт, чорт, чорт… Це просто сон. Я зараз прокинуся і буду у своїй сучасній квартирі.

 Вона кілька разів заплющила очі, сподіваючись, що після цього все навколо зникне, але нічого не змінилося. Лара знову вийшла в під'їзд і озирнулася, намагаючись знайти хоча б щось знайоме, проте все навколо залишалося чужим. З квартири поверхом вище доносився звук пилососа, а з іншої квартири було чути телевізор, і ці звичайні побутові звуки чомусь ще більше заплутували її. Лара поклала руку на перила й повільно почала спускатися сходами, коли раптом почула дитячий сміх. Повз неї, голосно сміючись, пробігли троє хлопчиків. Вони теж були одягнені в якийсь незрозумілий для Лари одяг, але найбільше її здивувало те, що один із них тримав у руках дерев'яну машинку. Лара на мить зупинилася й провела її поглядом, адже ніколи раніше не бачила таких іграшок. Хлопчики вже зникли за поворотом, а Лара ще кілька секунд стояла нерухомо, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Потім вона повільно пішла далі, відчинила двері на подвір'я і завмерла. Перед нею був знайомий двір, знайомі будинки й дерева, але водночас усе виглядало зовсім інакше. Лара добре знала це місце, адже це було її місто, тільки тепер воно виглядало так, ніби вона потрапила в стару фотографію. Вона зробила кілька кроків уперед і недовірливо озирнулася навколо. На мить їй навіть здалося, що зараз вона прокинеться і знову опиниться у своїй квартирі, але все навколо було надто реальним. 

— Ні… — тихо прошепотіла вона.

 Тепер Лара вже не могла переконувати себе, що це просто сон. Це було її місто, її знайомі вулиці й будинки, але все це було в далекому минулому.Вона швидко зачинила двері й так само швидко почала підніматися сходами, ніби хтось гнався за нею. Лара майже бігла, не озираючись, поки нарешті не дісталася своєї квартири. Вона різко відчинила двері й зайшла всередину, але легше їй від цього не стало, адже так звана її квартира теж виглядала зовсім інакше. На підлозі лежав старий потертий килим, біля стіни стояв невеликий телевізор із товстим корпусом, а на серванті за скляними дверцятами виднілися келихи, вазочки та якісь фарфорові статуетки. Біля вікна стояв письмовий стіл із настільною лампою, а поруч — крісло . На кухні було чути тихе цокання годинника, а на столі лежала скатертина з яскравим візерунком. Лара повільно провела поглядом по кімнаті й не могла позбутися відчуття, що потрапила всередину старої фотографії. Не було ні сучасного телевізора, ні телефону, ні звичних їй речей, а замість них навколо стояли предмети, які вона бачила хіба що у старих фільмах. Лара підійшла до столу і  взяла газету  до рук і почала читати:

— 1980 рік, 14 вересня… — прочитала вона й на кілька секунд замовкла. — Принаймні день той самий. 

Лара ще раз подивилася на дату, ніби сподівалася, що цифри зміняться просто на її очах. Але вони залишалися тими самими. Вона повільно опустила газету на стіл і сіла на край крісла, намагаючись зібрати думки. Якщо газета не бреше, а місто за вікном справді виглядає так, як у старих фотографіях, тоді залишалося тільки одне пояснення, яке здавалося настільки абсурдним, що Лара навіть боялася вимовити його вголос. Вона справді потрапила в минуле.

— Ні, це неможливо, це все сон. Я іду спати, — промовила Лара й попрямувала до дивана. 

Вона лягла, накрилася ковдрою і заплющила очі. Пролежала так секунд тридцять, а потім знову відкрила очі й подивилася на кімнату. 

— Добре, а чому б не сприйняти це як якусь гру? Потім я прокинуся, і все буде добре, — переконувала себе Лара. — Для початку огляну квартиру, може, знайду щось корисне.

 Вона підвелася з дивана й почала уважно оглядати кімнату, відкриваючи шухляди, заглядаючи до шаф і намагаючись зрозуміти, кому насправді належить ця квартира і чому все навколо так дивно схоже на її власне житло.

Вона відчинила шафу й побачила купу старовинних, як їй тоді здавалося, суконь. Штанів було зовсім мало, зате багато різних хусток і накидок. На нижній полиці стояв якийсь старий портфель. Лара провела по ньому рукою й на мить замислилася: а раптом для людей цього часу все це зовсім не старе, а звичайні сучасні речі? Вона зітхнула. Навіть не було можливості відкрити інтернет, перевірити інформацію чи просто почитати щось про цей рік. Їй доводилося самій розбиратися в тому, що відбувається. Збоку на поличці Лара помітила якийсь конверт. Вона взяла його до рук, відкрила й побачила всередині гроші. На конверті було написано: «На відпочинок на море». 

— Значить, хтось тут живе й збирає гроші… Але хто? І чи можна буде скористатися цими грошима? — тихо промовила вона сама до себе.

 З іншого боку, якби тут хтось жив, то в недільний ранок, напевно, був би вдома. І найбільше її дивувало те, що вона не знайшла жодної фотографії. Ні сімейної, ні особистої, взагалі жодної. А може… це і справді її квартира? Лара підійшла до дзеркала. На ньому лежала косметичка, і вона одразу взяла її до рук та відкрила. Всередині була рожева помада, пудра, тіні й маленький шматочок чорного олівця, який, здавалося, вже давно можна було викинути. Поряд лежав гаманець. Лара відкрила його й побачила гроші. Вони теж виглядали старими, зовсім не такими, до яких вона звикла, але це все одно були гроші. 

— Можливо, ще знадобляться, — пробурмотіла вона, обережно поклавши гаманець назад. 

Лара ще раз оглянула кімнату. Чим більше вона шукала, тим більше запитань у неї виникало. Хто тут живе? Чому квартира так схожа на її власну? І найголовніше — де всі ці люди зараз?