Між нами - мовчання

1

Крізь високі вікна промені сонця виблискують на світлій деревині меблів і натертій воском підлозі. Важкі темно-червоні штори відтіняють сніжну білизну скатертин, прикрашених витонченим мереживом. 

Тепличний білий виноград розкладений на порцелянових блюдцях. Він світлий, майже прозорий, схожий на застиглі сльозинки. Поруч у вазочках стоять букети – на пелюстках квітів ще виблискують крапельки води. Пахне свіжою, недавно зрізаною зеленню. 

Графиня Штернбах непомітним рухом змахує сльозинку з куточка ока і оглядає салон, до якого вже заходять перші гості. Сьогодні все має бути бездоганно.

Її син поправляє квіти у композиції на камінній полиці. Витончений, ніжний, він і сам схожий на тепличну квітку. Біле мереживо рукавів і коміра – як пелюстки. Мати затримує погляд… вона знає, що ніколи не побачить Ері в зеленому мундирі чи пістрявому вбранні світського франта. 

Граф Штернбах на мить  схиляється до дружини. 
- Я все ще  сумніваюсь, чи варто, щоб Ерен був присутній.

- Але графиня Ауенштайн сказала б… - починає вона. 
Тут дворецький оголошує прибуття гості, і тривога на обличчі графині змінюється ввічливою світською посмішкою.

Пані Ауенштайн кидає швидкий погляд на вбрання хазяйки дому - по останній французькій моді -  і майже без акценту мовить французькою:
- Ви сяєте, наче день, люба, - граційно протягує графу руку, затягнуту в блідо-зелену, в тон платтю, рукавичку. – Граф Штернбах… - той посміхається, трохи схилившись, цілує кінчики її пальців, і пані Ауенштайн продовжує: - Ерен теж погодився порадувати нас своєю присутністю? Милий хлопчик, - але швидко кидає погляд на іншого юнака, високого, темноволосого, у австрійському мундирі. – Фредерік, вітаю, милий. Знаєте ж, граф, ваш син мені майже як рідний. А наступного року моя дочка вперше виїжджає на сезон…

Гості прибувають. Говорять про погоду, модні новинки… дами шепочуться про бали, театр…  Офіцери збираються разом за столиком у кутку, і обговорюють політику за кавою. Граф Штернбах невдовзі приєднується до них. 

На диванчику, зручно спираючись спиною на подушку, сидить молода графиня Вега. Вона при надії, і вже не виїжджає на бали, але поки що супроводжує чоловіка в салони і на невеликі вечори. Тим більше, сьогодні він виступатиме перед публікою. 

В її маленьких гарненьких пальчиках шиття, тоненька дитяча сорочка. Голка розмірено ковзає. Дами розмовляють про можливі заручини, шлюби і дітей.

Але в якусь мить гості оглядаються на двері, і пані Вега замовкає на півслові, поклавши рукоділля на коліна.

Досі майже ніхто не торкнувся ні фруктів, ні солодощів. В поглядах читається ніким не озвучене питання: «приїде чи ні?».

На цей прийом запрошений новий губернатор Іллірійських провінцій. Кажуть, колись він був одним з найближчих до імператора людей, але після поразки в Московії потрапив в опалу. Ходять чутки, була ще задовго до того якась історія, через яку його не хочуть бачити в столиці. 
В англійських газетах писали, що герцог д'Абрантес був серйозно поранений в Іспанії… і повернувся зовсім іншою людиною, ніж до того. 
За цими словами може ховатися що завгодно. 

Граф Ауенштайн підкручує вусики на пруський манер і каже молодшому Штернбаху, який сидить навпроти:
- А знаєте, я подумав… якщо ви одружитесь з моєю дочкою… я б допоміг вам перевестись в Відень. Непевні часи настають.

В коридорі чути важкі кроки.
Дворецький оголошує:
- Його світлість генерал-губернатор Жюно, герцог д'Абрантес.

Розмови обриваються. Графиня Штернбах підводиться і йде назустріч гостю, надто рівно, надто прямо.

Він такий високий, що їй доводиться трохи підняти голову, щоб зустрітися з ним поглядом. І тільки тоді вона бачить обличчя, яке хрест-навхрест перетинають шрами. Від лівої скроні майже до підборіддя тягнеться ще один рубець. Графиня змушує себе дивитись, наче нічого не помічає. 

Її плечі ледь помітно напружуються.

І в цю мить за її спиною чути легкі кроки. Юнак підходить ближче, і тоді графиня тихо говорить:
- Дозвольте представити, ваша світлість – мій син, Ерен Йозеф Альмаєр.

Юнак підходить ближче, посміхається, прикладає долоню до серця. Здається, він зовсім не боїться. 
Графиня, наче вибачаючись, додає:
- На жаль, Ерен не говорить.

- Зі мною прибув лікар з Парижа.

- Ви дуже люб'язні, ваша світлість… - її голос тремтить. - Але ми вже давно перестали сподіватись.

Вони повільно крокують залою, і графиня представляє гостей зі світською ввічливістю:
- Барон фон Райх, власник мануфактури. Графиня Ауершперг. Її музичні вечори знає весь Лайбах. Полковник Баер, герой Італійської кампанії. 

У відповідь губернатор лише злегка нахиляє голову:
- Так. Радий познайомитись. 

Голос у нього трохи хриплий, втомлений. Це не презирство… просто здається, думками він десь далеко.

Графиня раптом переводить погляд на Ері. Майже так само її син дивиться на друзів Фредеріка. Наче чемно перебуває серед людей, але душею десь у власному світі.

Наближаються до столику в центрі. Графиня Штернбах пропонує гостю почесне місце біля себе… і завмирає. Стискає віяло в пальцях. З іншої сторони – нікого.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше