Глава 21. Гра за чужими правилами

Я прокинулася трохи раніше, ніж зазвичай. Деякий час просто лежала, вдивляючись у темну стелю й слухаючи, як за вікном гуде зимовий вітер. За лиштвою панувала похмура сірість: важкі небеса опустилися низько над вежами академії, а на підвіконні тонкою крижаною кіркою застиг сніг, що підмерз за ніч. Тіло відгукувалося приємним, але виснажливим болем у м’язах – відгомоном учорашнього запеклого відбіркового фіналу. Найбільше хотілося заритися глибше під теплу ковдру й заховатися від усього світу хоча б на годину. Проте суворий розклад академії не зважав ані на мої бажання, ані на втому.

Зітхнувши, я змусила себе підвестися. Повільно розчесала волосся, спершу хотіла підколоти його високою шпилькою на потилиці, але передумала й залишила розпущеним – м’які білі локони звичними хвилями спали на плечі. Зібравши до сумки кілька підручників із магічних дисциплін та об’ємні зошити, я саме застібала шкіряний ремінець, коли у двері моєї кімнати постукали.

Звук був коротким, але сухим і наполегливим.

Я здивовано обернулася, вирівнявши спину.

– Хто там?

– Леді Мірабель? – пролунав із коридору незнайомий чоловічий голос. – Посланець від герцога Сейвонського.

Затамувавши подих, я підійшла до дверей і відчинила.

На порозі стояв юнак у темній, строго підігнаній лівреї з вишитим сріблом гербом нашого дому, та чорному плащі. На вигляд йому було не більше двадцяти: ідеально випрямлена спина, стриманий погляд і підкреслена, майже вишколена повага, якої вимагав його статус.

– Від батька?.. – перепитала я, відчуваючи, як усередині прокинулася невизначена тривога.

– Так, леді. Його світлість герцог наказав передати вам це негайно й особисто в руки.

Він простягнув мені цупкий, витягнутий конверт.

Я простягнула руку й вже збиралася подякувати, але погляд одразу зачепився за печатку. Вона була магічною.

На темному, майже чорному воску чітко вимальовувався герб Сейвонських, але поверх нього, пульсуючи у напівтемряві коридору, павутиною проступали тонкі блакитні лінії – складний, переплетений захисний контур.

– Вам потрібно відкрити його особисто, – стишено пояснив юнак, пильно стежачи за моєю реакцією. – Якщо цей лист спробує розкрити хтось інший – він миттєво спопеліє, – додав посланець. – Після прочитання заклинання також знищить аркуш. Це особисте послання герцога.

– Я зрозуміла. Дякую.

Слуга низько вклонився: – Світлого дня, леді Мірабель.

Двері зачинилися, і в кімнаті знову запанувала тиша.

Приклала вказівний палець до холодного воску, магічні лінії спалахнули яскравим, сліпучо-золотавим сяйвом. Захист розпізнав мою ауру. Печатка миттєво розчинилася, перетворившись на легкий сріблястий пил, який розтанув у повітрі, не залишивши на папері жодного сліду.

Герцог надзвичайно рідко надсилав мені листи подібним чином. Якщо справа стосувалася буденних академічних питань чи побуту, він передавав записки зі звичайними слугами або через поштову службу. Магічна печатка вищого рівня захисту означала лише одне: інформація всередині була або доленосно важливою, або смертельно небезпечною.

Мої пальці злегка тремтіли, коли я дістала щільний аркуш.

Розгорнула його. Прочитала перший рядок – і повітря раптом застрягло в горлі.

«Мірабель, я змушений негайно повідомити тобі про надзвичайну подію, яка відбулася в королівському палаці вчора ввечері. Кронпринц Ніколас офіційно звернувся до Його Величності з проханням дати дозвіл на шлюб з тобою».

Я перечитала текст ще раз, намагаючись вгамувати раптовий шум у вухах, а потім опустила очі нижче.

Світ довкола наче втратив барви й звуки. Кілька довгих секунд я просто диктувала собі ці слова вголос, відмовляючись вірити в їхній зміст.

Ні. Це якась помилка. Цього просто не могло статися!

Гарячково ковтаючи рядок за рядком, я вчитувалася у дрібний, розмашистий почерк батька.

«У палаці зчинився справжній скандал. Король категорично й різко відмовив принцу. Він нагадав Ніколасу про династичні зобов’язання, про те, що той має стати чоловіком принцеси королівства Севентія, і що складні переговори щодо цього союзу вже на фінішній прямій.»

Окрім того, Його Величність прямо використав проти бажання спадкоємця моє походження: я була лише прийомною донькою герцога Сейвонського. Мій справжній родовід залишався таємницею, і король не вважав за можливе дозволити спадкоємцю брати шлюб із дівчиною без підтвердженого знатного родоводу.

Але Ніколас не відступив. Він наполягав. Зарозуміло, відкрито, безперечно.

І саме це, як тривожно зазначав батько, стало причиною того, що весь двір зараз вибухнув плітками й інтригами.

Я повільно, немов непритомна, опустила лист. Мене наче облили крижаною водою з гірського джерела.

Ніколас хотів зробити мене своєю дружиною.

Знову.

У моєму минулому, проклятому житті все починалося абсолютно так само. Він вимагав моєї руки, король відмовив йому, прикрившись політичною доцільністю та моїм сумнівним походженням. А потім... а потім Ніколас просто зламав моє життя, перетворивши мене на свою безправну фаворитку. На іграшку, яку тримають у золотій клітці.