Глава 18. Список учасників

Зима цього року була напрочуд яскравою. Сонце виблискувало над дахами, а сніг виблискував, перетворюючи подвір’я на біле море із золотавими відблисками. Навіть старі кам’яні стіни академії, зазвичай похмурі й величні, цього ранку здавалися мені світлішими й майже привітними.

Можливо, справа була зовсім не в погоді. Просто настрій у мене від самого ранку був чудовим. Кілька годин тому я знайшла на підвіконні маленький аркуш пергаменту, скріплений тонкою магічною печаткою. Почерк Андре я впізнала ще до того, як розгорнула записку, а після прочитання кількох коротких рядків моє серце забилося так швидко, що я ще довго сиділа на краю ліжка, безглуздо посміхаючись сама до себе.

Андре призначив мені зустріч. Сьогодні ввечері на тій самій башті.

Від однієї лише думки про це день здавався теплішим, а сонячне світло – яскравішим. Я кілька разів ловила себе на тому, що подумки повертаюся до написаних ним слів, хоча давно вже запам’ятала їх напам’ять.

Вея мала наздогнати мене пізніше. Подруга зранку виглядала так, ніби хотіла проспати щонайменше до обіду, а потім ще кілька годин удавати, що не існує проблеми на ім’я Нік. Після вчорашньої розмови вона старанно трималася незалежно, жартувала й запевняла, що її зовсім не хвилює ця незрозуміла ситуація, проте я чудово бачила, скільки розчарування ховалося за її показною байдужістю. Не бажаючи її квапити, я вирішила вирушити на ранню лекцію сама.

Щоправда, до аудиторії цього ранку я так і не дійшла, бо біля одного з переходів між корпусами черговий викладач спрямовував усіх студентів до центрального залу й повідомляв, що першу пару скасовано. Усім наказали зібратися на загальні збори, де проректор особисто мав зробити важливе оголошення.

За кілька хвилин я разом із потоком студентів увійшла до величезної зали, яку зазвичай використовували для урочистих церемоній. Голоси сотень людей зливалися під високим склепінням у суцільний гул. Уздовж стін здіймалися кам’яні колони, між якими мерехтіли магічні кристали, а широкі яруси піднімалися вгору, утворюючи своєрідний амфітеатр. На протилежному боці розташовувалося підвищення для викладачів та академічної ради.

Я шукала поглядом одногрупників, коли в залі стало помітно тихіше. Зі сходів, що вели з верхньої галереї, поважно спускався кронпринц Ніколас у супроводі Філіпа та кількох інших молодих аристократів. Студенти розступалися перед ним, а дівчата поправляли мантії й комірці, змагаючись за його увагу. Ніколас щось спокійно обговорював із супутниками, але, опинившись серед натовпу, ковзнув поглядом по залу й зупинив його прямо на мені.

Я відчула цей погляд майже фізично. На мить усередині ворухнувся давній страх із мого минулого життя, проте цього разу він не встиг розростися. Я нагадала собі про клятву, про слова, сказані в королівській спальні, і про магічний закон, який тепер стояв між мною та Ніколасом. Я більше не була беззахисною. І цього разу не відвела очей.

Ніколас дивився на мене ще кілька секунд, а потім повільно перевів погляд далі.

– Нарешті! – прошепотіла Вея, яка саме пробралася крізь натовп і схопила мене під руку. – Я думала, не зможу тебе відшукати в натовпі. Що тут відбувається?

– Не знаю, – відповіла я, стримуючи усмішку.

– Прекрасно. Обожнюю сюрпризи, особливо коли не знаю, чи треба тікати, чи сідати.

Саме в цей момент на підвищення вийшов магістр Артур Ландовський. Проректор дочекався, поки гомін стихне, і звернувся до присутніх:

– Вітаю, адепти! Думаю, більшість із вас уже чули про новий формат магічних змагань. Сьогодні можу офіційно підтвердити: цього року відбудуться перші великі міжакадемічні змагання за участю представників кількох королівств. Традиційні зимові змагання старшокурсників дещо змінюють свій формат. Цього разу змагання дозволять нам відібрати найкращих, найсильніших та найталановитіших адептів. Таким чином відбір до команди, яка представлятиме нашу академію, буде відкритим, а участь у змаганнях можуть прийняти всіх, хто впевнений в своїх силах.

Зал вибухнув вигуками й запитаннями, але Ландовський легко заспокоїв студентів тихим магічним імпульсом, що прокотився під склепінням.

– Кожен, хто вважає свій рівень підготовки достатнім, зможе подати заявку. На їхній основі ми сформуємо групи за магічними спеціалізаціями: цілителі змагатимуться з цілителями, бойові маги – з бойовими, а для рідкісних напрямків буде створено окрему систему випробувань. Найсильніші представники увійдуть до збірної команди Магічної академії Лоріана.

З цими словами проректор зняв темне покривало з предмета, що лежав на краю столу.

Це був Ковчег Вибору – стародавній артефакт, схожий на величезний розкритий плід із темного дерева, пронизаного срібними прожилками. Усередині ледь помітно мерехтіло блакитне світло.

– Протягом дня кожен охочий зможе подати сюди свою заявку, – пояснив Ландовський, торкнувшись долонею краю Ковчега. Срібні прожилки відгукнулися м’яким сяйвом. – І одразу хочу наголосити на одному правилі. Ковчег не перевіряє почерк і не довіряє самому лише імені. Він фіксує магічний намір того, хто подає заявку, та залишає його відбиток на пергаменті. Тому після того, як заявка прийнята Ковчегом, замінити її, підробити або подати від чужого імені неможливо. О шостій вечора ми знову зберемося тут і відкриємо Ковчег. Випробування розпочнуться вже завтра.

– Звучить так, ніби ми обираємо нового короля, – нахилилася до мене Вея.