Глава 15. Таємні змови

Двері за Діаною тихо зачинилися, відсікаючи її від темного коридору підвального поверху академії, куди не долинали голоси студентів.

Дівчина не поспішала підходити й ще кілька секунд стояла нерухомо, притримуючи пальцями край дверей, а потім повільно підійшла до Філіпа. Той стояв, схрестивши руки на грудях, і дивився на неї з тією зосередженістю, яка з’являлася на його обличчі лише тоді, коли він задумував щось небезпечне.

Висока, витончена, з бездоганною поставою й довгим темним волоссям, Діана звикла привертати увагу. На її темно-синій академічній мантії мерехтіли вишукані застібки та коштовне каміння. Вона була дочкою одного з найвпливовіших маркізів королівства, і її родина мала достатньо важелів, щоб жодне важливе рішення не проходило повз їхню увагу. І тільки Андре залишався недосяжною мрією, яка невдовзі мала стати реальністю.

– Отже? – нарешті запитала вона.

Філіп кинув короткий погляд у бік дверей, переконавшись, що вони щільно зачинені: – Усе залишиться так, як ми домовилися.

– Ти впевнений?

– Абсолютно.

Діана ледь помітно всміхнулася, але в її погляді не було й тіні легковажності: – А якщо вона щось запідозрить?

– Мірабель? – Філіп тихо хмикнув. – Вона не знає й половини того, що відбувається навколо, а коли побачить усе на власні очі, я буду тим, хто втішить її у своїх обіймах.

– Не варто її недооцінювати, вона далеко не дурепа.

– Я й не недооцінюю.

Він ступив уперед і заговорив стишеним тоном: – Саме тому все має виглядати природно. Жодних різких рухів чи помилок. Ідеальна ілюзія.

Діана на мить замислилася.

– То що з амулетом? Ти змогла його дістати?

– Він ще не в мене, але це питання часу. Один із придворних майстрів працює з артефактами зміни зовнішності. Якщо він вагатиметься, я знаю, на що натиснути. У кожного з нас є власні таємниці.

– Основну ставку робимо на амулет, але варто підстрахуватися й еліксиром.

– Залежить від того, скільки часу знадобиться. Еліксир діє швидко, але втрачає ефект через кілька годин. Амулет працюватиме довше, хоч його й доведеться тонко налаштувати. І найголовніше – він не повинен залишити слідів чужої магії.

Філіп кивнув: – Тоді займися амулетом, а я дістану еліксир.

Діана повільно провела пальцями по ланцюжку на шиї: – Ти справді думаєш, що план спрацює?

На його губах з’явилася холодна посмішка: – Коли емоції перемагають розум, людьми легко керувати. Їм буде не до запитань.

Діана лише кивнула на прощання й покинула підземелля.

Філіп залишився чекати. Взагалі терпіння ніколи не було його сильною стороною, але сьогодні був один із тих рідкісних випадків, коли поспіх міг зіпсувати все. Він не збирався дозволяти безглуздій помилці зруйнувати задум, який виношував останні кілька тижнів.

Вогонь у каміні потріскував, кидаючи рудуваті відблиски на темні стіни. Згадалося, якою переляканою в цій кімнаті була Міра, коли він притягнув її сюди після гучної вечірки першокурсників. Йому подобалося бачити її безпорадною, але перш за все він бачив себе в ролі її рятівника.

Філіп сидів на старому дивані з келихом бренді в руці. Спостерігав, як золотава рідина ковзає по склу, і думки про Мірабель не полишали його. Навіть подумки її ім’я останнім часом почало дратувати. Не тому, що йому не подобалося про неї думати, а через те, наскільки часто він це робив.

Ще кілька місяців тому все здавалося простим. Мірабель була цікавою іграшкою, яку кумедно виводити з рівноваги й спостерігати, як вона намагається приховати емоції від його провокацій.

Коли все змінилося?

Він спіймав себе на тому, що шукає її поглядом у коридорах, і відчуває спалах люті, коли біля неї крутяться інші. А потім з’явився кронпринц.

Ніколас був його другом. Це й дратувало найбільше, бо з усіх суперників саме з Ніколасом Філіп не міг просто розправитися, як із звичайним студентом. А сьогодні в їдальні він побачив дещо цікавіше: Андре та Міра. Вона дивилася на нього, а він не зводив очей із неї. Його старший брат завжди вмів приховувати почуття, але сьогодні Філіп побачив достатньо. Чекати більше не можна.

Рука стиснула келих. Міра має належати йому. Залишалося прибрати перешкоди.

З Ніколасом буде складніше, але кілька ідей уже є – у кронпринців теж є слабкі місця. А з Андре все здавалося простішим: потрібно лише посіяти сумніви й змусити його повірити в те, чого той і так боявся.

У тиші кімнати пролунав ледь помітний стукіт. Двері прочинилися, і всередину ковзнула Марія. Вона швидко зачинила за собою замок. Під плащем угадувалася темна сукня, медове волосся спадало на плечі м’якими хвилями. Дівчина виглядала схвильованою, але, щойно побачила Філіпа, її обличчя розквітло.

Обожнювання в її очах дратувало, але вона була надзвичайно зручною та слухняною лялькою, безнадійно в нього закоханою.

Марія підійшла ближче й сіла поруч на диван.

– Я так скучила, – прошепотіла вона, притискаючись грудьми до його руки.