Глава 6. В обіймах минулого

В наступний танець мене повів кронпринц цього королівства.

– Танцювати з братом, навіть зведеним, – це вже порушення етикету, – впевнено промовив Ніколас, ведучи мене в танці.

– Мені… мені шкода, Ваша Високосте, – відповіла я, і це було щирою правдою. Я справді не мала жодного бажання танцювати з Філіпом. Про те, що ще менше мені хотілося танцювати з самим кронпринцом, я, звичайно, промовчала.

Втім, Ніколас, схоже, зовсім не потребував моєї відповіді. Він продовжував говорити, спокійно ведучи мене в танці, наче ми обговорювали щось абсолютно буденне.

– Я був би сліпим, якби не помітив кількох досить цікавих деталей. Перша – Філіп… – він на мить замовк, ніби підбираючи точніше слово, а потім ледь помітно всміхнувся. – Філіп – мій друг, і я досить добре знаю його повадки. І його поведінка щодо вас натякає на те, що у нього є певні почуття. Причому, наскільки я можу судити, далеко не братерські.

Мене наче облили холодною водою. Я продовжувала танцювати, хоча кожна клітина мого тіла вимагала одного – вирвати руку й тікати.

– А друга деталь, – Ніколас не відводив від мене погляду, – полягає в тому, що, дивлячись на вас, я не можу позбутися відчуття, ніби вже бачив це сині очі. Ваше обличчя здається мені знайомим. Тож у мене виникає цілком логічне питання: де саме ми з вами зустрічалися?

Мене трусило.

Рятували тільки навички, вбиті в мене в минулому житті й доведені до такого автоматизму, що тіло саме знало, що робити. Я танцювала з кронпринцом майже механічно. Ноги самі переставлялися в потрібному ритмі, тіло виконувало знайомі па, рука лежала там, де їй належало бути за етикетом. Я навіть пам’ятала, коли потрібно було повернути голову й коли зробити поворот.

А от придумати відповідь я не змогла.

Я не могла навіть нормально вдихнути.

Страх стискав горло так сильно, що здавалося, ще трохи – і я просто перестану дихати. Перед очима на мить виникло зовсім інше життя: його палац, його накази, його руки, від яких я колись не могла втекти, і те жахливе відчуття золотої клітки, у якій мені залишалося тільки чекати, коли я остаточно втрачу сама себе.

– Я також не можу не відзначити ще одну дивну річ, – спокійно продовжив його високість, очевидно вирішивши, що моя мовчанка пояснюється хвилюванням. – Дозвіл герцога для своєї доньки, навіть прийомної, навчатися в магічній академії сам по собі досить незвичайний. Отже, або герцог Альберт вирішив піти вам назустріч із невідомих мені причин, або ви настільки блискучий і талановитий маг, що для вас зробили виняток.

Його погляд став уважнішим.

– І тоді виникає ще одне питання. Яка у вас магія, Мірабель, якщо заради неї герцог готовий був дозволити вам навчатися в академії?

Ніколас зробив різкий крок уперед.

Я не встигла навіть зрозуміти, що сталося. Виконуючи наступний рух танцю, я повернулася навколо власної осі, а його рука знову опинилася на моїй талії. Цього разу він притягнув мене до себе сильніше, ніж дозволяв етикет.

Я відчула його подих зовсім близько.

– Ваша Високосте… – голос вийшов таким тремтливим, що я сама його ледве впізнала.

Але Ніколас не дав мені договорити.

– То що насправді вас пов’язує з Філіпом? – тихо запитав він. – І де саме ми з вами бачилися? Я все ще не можу позбутися цього відчуття. Ваше обличчя… я точно його пам’ятаю. І я очікую чесної відповіді.

Холод пробіг уздовж хребта, а пальці в рукавичці здригнулися, але я продовжувала танцювати, але вже розуміла: одна неправильна відповідь – і я можу зруйнувати все.

Я знала, наскільки жорстоким може бути Ніколас.

І я вже не знала, чого боюся більше: самого Ніколаса чи того, що станеться, якщо просто зараз між нами з’явиться Андре. Краєм ока я бачила його. Він стояв неподалік, дивлячись на нас, і його обличчя було спокійним лише на перший погляд. Я надто добре вже знала Андре, щоб не помітити напруження в його плечах і того, як він стежить за рукою Ніколаса на моїй талії. Він збирався підійти.

Ні.

Я не могла дозволити йому втрутитися.

Не зараз.

Якщо Андре вступить у конфлікт із кронпринцом посеред цього залу, наслідки будуть непередбачуваними. А якщо Ніколас дійсно почне згадувати мене? Якщо якимось чином зрозуміє, ким я була для нього колись?

Тоді Андре стане першою людиною, якою він спробує мене покарати.

Тому цього разу я мала врятувати себе сама.

Я зробила повільний вдих.

– На жаль, момент нашого знайомства був… – голос усе ще тремтів, але я змусила себе говорити чітко, – недостатньо аристократично правильним і, скажімо так, не зовсім відповідав правилам пристойної поведінки в суспільстві.

Брова Ніколаса зацікавлено піднялася.

– Невже?

Я кивнула.

– Наше знайомство відбулося в академії. І тут, Ваша Високосте, я можу одразу відповісти на ваше перше запитання щодо Філіпа. Він мій зведений брат. Саме так я до нього ставлюся і саме так його сприймаю.