Між минулим і майбутнім

Глава. Через три місяці

Минуло три місяці після того, як Арав остаточно відпустив минуле.

Він змінився.

Став спокійнішим, частіше усміхався і більше часу проводив із Кавією.

Одного ранку Кавія сиділа на терасі з чашкою чаю.

Арав підійшов до неї.

— Про що думаєш?

— Про нас.

— І що надумала?

Кавія усміхнулася.

— Ми давно не робили нічого тільки для себе.

Арав сів поруч.

— Тоді сьогодні втечемо.

— Куди?

— Куди завгодно.

Кавія засміялася.

— Ти серйозно?

— Абсолютно.

Вони поїхали до храму, де колись Арав уперше зустрів Міру.

Він довго стояв біля входу.

Кавія підійшла до нього.

— Тобі важко?

Арав похитав головою.

— Ні.

Він подивився на храм і тихо сказав:

— Раніше це місце нагадувало мені про те, що я втратив.

— А тепер?

Арав узяв Кавію за руку.

— Тепер нагадує про те, куди привела мене доля.

Кавія усміхнулася.

— До мене?

— До тебе.

Вони разом зайшли до храму.

Увечері, повернувшись додому, Кавія помітила, що Арав якийсь час стоїть біля вікна.

— Все добре?

Він обернувся.

— Так.

А потім підійшов до неї й обійняв.

— Дякую, що не пішла від мене, коли я жив минулим.

Кавія поклала голову йому на плече.

— Я знала, що одного дня ти повернешся в наше життя.

Арав поцілував її в чоло.

— Я вже повернувся.

Кавія усміхнулася.

— Тоді давай почнемо все спочатку.

— Не спочатку.

— А як?

Арав подивився їй в очі.

— Продовжимо. Разом.

І цього вечора вони вперше за довгий час говорили не про минуле.

Вони говорили про майбутнє.

Про будинок.

Про подорожі.

Про дітей.

Про життя, яке ще тільки починалося.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше