Глава 27. Зупинка серця

Ніч знову опустилася на лікарню.

Міра лежала в палаті, не приходячи до тями. Раян сидів у коридорі, а Арав і Кавія були неподалік.

Раптом із палати почувся різкий сигнал монітора.

Піііііп…

Медсестра забігла всередину.

— Лікаря! Швидко!

Раян миттєво підвівся.

— Що сталося?!

Двері зачинилися перед ним.

За ними почулася метушня.

— Немає пульсу!

— Починаємо реанімацію!

Раян зблід.

— Міро…

Арав почув голоси й підбіг до дверей.

— Що з нею?!

Медсестра не відповіла.

Кавія схопила Арава за руку.

— Не заходь.

Він дивився на двері, за якими лікарі боролися за життя Міри.

— Вона не може піти…

У палаті лікарі проводили реанімацію.

— Продовжуємо!

— Перевірка пульсу.

— Немає.

Кілька секунд здалися вічністю.

— Ще раз.

Монітор залишався майже беззвучним.

Потім раптом:

пік…

Лікар підняв голову.

— Є ритм!

Медсестра швидко перевірила показники.

— Серце відновило роботу.

— Стабілізуємо стан.

Через кілька хвилин лікар вийшов у коридор.

Раян одразу підійшов.

— Вона…

Лікар кивнув.

— У Міри сталася зупинка серця. Ми відновили серцеву діяльність.

Раян прикрив очі рукою.

— Вона жива?

— Так. Але її стан залишається дуже тяжким.

Арав видихнув і сперся на стіну.

Кавія обійняла його.

— Вона жива.

Арав заплющив очі.

— Дякую…

Він не знав, кому саме це говорив.

Богу.

Лікарям.

Долі.

Просто комусь, хто дозволив Мірі залишитися.

Через скло палати Арав побачив Міру.

Він тихо прошепотів:

— Ти ж обіцяла повернутися…

Раян стояв поруч.

— Вона ще бореться.

Арав кивнув.

— Тоді й ми будемо боротися.

Вони залишилися біля палати.

Двоє чоловіків, які колись були суперниками.

Тепер вони чекали на одну людину.

Міру.

А за дверима монітор знову показував рівний ритм.

Пік… пік… пік…

І цього разу цей звук був для всіх найважливішою музикою у світі.