Глава 19. Міра починає забувати

Минуло кілька днів.

Міра залишалася в лікарні. Раян майже весь час був поруч, але дедалі частіше помічав дивні речі.

Спочатку це були дрібниці.

— Раяне, ти вже сьогодні приходив?

Він завмер.

— Так. Я був тут зранку.

Міра насупилася.

— Я не пам'ятаю.

— Нічого страшного. Ти втомилася.

Він усміхнувся, хоча всередині йому стало страшно.

Наступного дня вона не згадала ім'я медсестри, яка доглядала за нею вже кілька днів.

А потім запитала:

— Я давно тут?

Раян сів поруч.

— П'ять днів.

Міра подивилася на нього.

— П'ять?

— Так.

Вона заплющила очі.

— Мені здається, що я тут лише один день.

Раян нічого не сказав.

Того вечора Міра дивилася на фотографію, яка стояла на тумбочці.

На ній вони з Раяном були після весілля.

— Це ми?

— Так.

Вона довго дивилася на фотографію.

— Я пам'ятаю весілля.

Раян полегшено видихнув.

— Справді?

— Так.

Але за кілька секунд її обличчя змінилося.

— Арав…

Раян завмер.

— Що?

— Я пам'ятаю його.

Вона торкнулася пальцями скроні.

— Але не можу згадати, коли саме ми зустрілися.

Раян мовчав.

— Він був у храмі?

— Так.

— Якась парасоля…

Раян кивнув.

— Так.

Міра усміхнулася крізь сльози.

— Я пам'ятаю.

Але наступного ранку вона прокинулася і вже не могла згадати, хто такий Арав.

— Раяне?

— Я тут.

— Хто такий Арав?

Раян зблід.

Міра дивилася на нього абсолютно щиро.

— Чому ти плачеш?

Він швидко витер сльозу.

— Нічого.

— Я щось забула?

Раян сів поруч і взяв її за руку.

— Трохи.

— Що саме?

Він не зміг відповісти.

У дверях з'явився лікар.

— Потрібно провести додаткові обстеження. Порушення пам'яті можуть бути пов'язані з її станом, але нам потрібно зрозуміти причину.

Міра подивилася на лікаря.

— Я забуду всіх?

Лікар обережно відповів:

— Ми поки не можемо цього сказати.

Міра повернула голову до вікна.

— Я боюся.

Раян міцно стиснув її руку.

— Тоді будемо згадувати разом.

Того ж дня Арав приїхав до лікарні.

Він стояв біля входу, але не наважувався піднятися до палати.

Раян вийшов до нього.

Арав одразу запитав:

— Як вона?

Раян мовчав.

— Раяне?

— Вона почала забувати.

Арав застиг.

— Що саме?

— Спочатку дрібниці. А сьогодні вона запитала мене, хто ти.

Арав опустив голову.

Його очі наповнилися сльозами.

— Вона мене забула?

— Поки що не повністю.

Арав подивився на двері лікарні.

— Тоді я хочу побачити її.

Раян похитав головою.

— Вона сама попросила не впускати тебе.

Арав заплющив очі.

— Я знаю.

Він зробив крок назад.

— Якщо вона забуде мене… не нагадуй їй.

Раян здивовано подивився на нього.

— Чому?

Арав витер сльози.

— Бо я хочу, щоб її останні спогади були щасливими.

Він розвернувся й пішов.

А в палаті Міра раптом відкрила очі.

— Раяне…

— Так?

Вона подивилася на нього.

— Мені наснився чоловік.

— Який?

Міра нахмурилася.

— Не знаю.

Вона тихо прошепотіла:

— Але чомусь, коли я прокинулася, мені стало дуже сумно.

І Раян зрозумів:

пам'ять Міри зникала, але її серце все ще пам'ятало Арава.