Трошки про мене...

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або 

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

Я стояла перед дзеркалом і фарбувала свої губи рожевою помадою. Всім привіт. Мене звати Аделіна, і це моя історія. Про мій зовнішній вигляд не буду натякати, адже одне з моїх фото ви побачите в наступному розділі під назвою «від автора». І  таких розділів може бути багато, адже в кожному з них буде зовнішність героя та візуалізація. Ну,авторка як ви зрозуміли лінива, тому буде так. А зараз я стою перед дзеркалом і вже нафарбувавши свої губи вирушаю на перший поверх. Тут за столом уже сидить моя мама, тато і брат. Маму звати Ілона. Тата-Борис. А брата,котрий на два роки старший  за мене Ігор. Не скажу, що ми з ним схожі,адже по характеру однакові а от зовнішність на відріз різна. Я сіла за стіл. Одягнена сьогодні в червоне плаття з розширенням внизу. Люблю такі речі адже в них відчуваю себе вільно, а не те що облягаючий одяг в якому постійно тісно, і навіть ворухнутися страшно, бо одразу ж буде видно всі мінуси. Можна так сказати.

- Доброго ранку. - привіталася я і сіла за стіл біля брата.

- Доброго,донь. Тебе підвести до університету?Мені по дорозі.-сказав тато.

Він як можна зрозуміти бізнесмен. Займається декоративним агентством. 

- Ні,сьогодні чудова погода. Я б хотіла піти пішки.

- Корисно для здоров’я. - сказав збоку Ігор.

- Ну ти ж у нас спортсмен. Краще про це знаєш.-посміхнулася я.

Мій брат,котрий  на останньому курсі  універу. А вчиться він, як і батько,на декоратора, займається спортом. А саме футболом. Грає в молодіжній збірні. Насправді,колись я також любила цей вид спорту, але після однієї події більше не бігаю по полю разом з хлопцями. І якщо ви думаєте що я- це справжній образ леді. Тобто сукні,спідниці,акуратність і тому подібне, то ви дуже сильно помиляєтеся. Звичайно,мені подобається проводити час у салонах,але ще більше мені подобається тир. Я з дитинства завжди час проводила з братом і його дружбанами. І ось вам висновок. Виросла дівчина-хлопець, як часто казала моя мама. Насправді мені більше подобається чоловіча компанія ніж дівчача. З хлопцями прикольно. Вони часто додумуються до такого, що б мені і в голову не прийшло. Ну але зараз коли я стала старшою. А саме мені 19 років, я вже відрізняю поведінку хлопця від дівчини, тому стараюся в суспільстві бути мило,акуратною і тому подібне.

Ми з сім'єю поснідали а опісля тато поїхав на роботу,мама в салон , а я з братом розійшлися по універах. А вони були в нас різні.

Я навчалася на кондитера. Обожнюю готувати а саме пекти. Ще в дитинстві гралася з друзями в кухню, тільки замість муки у нас був пісок, замість картоплі - камінці, і  як ви зрозуміли бавилися ми з всім що дала природа. Думаю люди,  котрі виросли в селі мене зрозуміють.

І так, вам не здалося. Я не жила одразу в місті. Переїхали сюди ми 5 років тому,коли батькові запропонували роботу в одній з компаній, а до цього ми жили в своїй хатинці у селі. Не буду порівнювати село і місто, а просто скажу що інколи навіть сумую за колишнім життям. Адже інколи великий будинок не може замінити того маленького, де ми всі були щасливі. Красиві речі не можуть замінити тієї радості, котра виникала на свята, коли приходять рідні і ми всі готуємо шашлики на вулиці та граємося до пізньої ночі. Звичайно, як і тоді так і тепер батьки нас люблять, але це вже відчувається по іншому. На світських заходах так хочеться одягнути щось просте, а не ці елегантні довгі сукні і купу прикрас. Але все, що стається, все на краще. Тут більше можливосте, і так само чудово. Я знайшла в школі а тепер і в універі  подруг з котрими мені неймовірно добре. Але про них вже в наступному розділі.