⚜️81.

Глава 81.

Життя зі мною

До Різдва залишалося кілька днів. У маєтку Ешфордів панував передсвятковий настрій. Портрет Емілі був завершений, а портретам Мері та леді Маргарет залишалися лише останні штрихи, які мали додати блиску й без того вишуканим роботам Крістофера Брауна.

Леді Маргарет була надзвичайно задоволена результатом. І хоча з рекомендаційним листом для Королівської гільдії корабельників вона не поспішала, Едвард міг бути певен, що отримає його. Здавалося, усі сторони залишаться задоволеними: гільдія матиме талановитого портретиста, а Крістофер — замовлення та стабільну роботу на довгі роки.

Сам Едвард теж не гаяв часу. Він уже придбав квитки на різдвяну виставу й обмірковував, як запросити Емілі. Його не полишала надія, що вона погодиться.

Крістофер, зі свого боку, після офіційного визнання його роботи мав отримати запрошення на новорічний бал. І хоча він ще не знав, чи буде там бажаним гостем, у думках уже знаходив супутницю, з якою цей вечір обіцяв стати значно цікавішим.

Мері, звісно, навіть не підозрювала, що хтось уже подумки відвів їй місце поруч із собою.

Цього останнього дня у вітальні зібралися всі. Леді Маргарет, її онучки Емілі й Мері. Едвард із Крістофером, які вже майже за традицією прибули до маєтку в обідню пору. Місіс Кейтлін і містер Стів також були тут.

Вітальня сяяла від низького грудневого сонця, що пробивалося крізь великі вікна, заливаючи кімнату майже літнім золотом. Ялинка, прикрашена напередодні, виблискувала тисячами відблисків, розсипаючи кольорові зайчики світла по стінах і меблях. У повітрі відчувався запах хвої, свіжої випічки й чаю.

Екіпаж, яким приїхали Едвард і Крістофер, залишився чекати біля входу.

Еліан підвівся. На мить затримав погляд на присутніх, ніби хотів запам'ятати цю картину.

— Що ж… Мені час. Прощавайте, леді Маргарет. Емілі. Мері…

Він трохи схилив голову, а тоді перевів погляд на Едварда й Крістофера.

— Дякую вам за все. І вам, місіс Кейтлін. Містере Стіве.

— Уже вирушаєте, дорогий? — запитала леді Маргарет.

— Так, мем. Не хотілося б запізнитися.

Мері підвелася зі свого місця.

— То ви справді не залишаєтеся до Різдва?

Еліан усміхнувся, хоча відповісти відразу йому було нелегко.

— Боюся, цього разу не вийде.

Емілі підійшла першою. Вона простягнула йому руку, але потім, трохи завагавшись, зробила крок назустріч і легко обійняла.

— Щасливої дороги, Еліане. Сподіваюся, ця подорож принесе вам те, чого ви шукаєте.

— Дякую, Емілі. І вам бажаю всього найкращого.

Мері не стала обмежуватися рукостисканням. Вона обійняла його міцніше, ніж можна було очікувати від такої жвавої дівчини.

— Повертайтеся з цікавими історіями! І не забудьте привезти щось незвичайне!

— Постараюся, — усміхнувся Еліан.

Крістофер потиснув йому руку, а тоді дружньо поплескав по плечу.

— Бережи себе, старий. І не дозволяй океану зіпсувати собі характер.

— Не обіцяю. Але спробую.

Едвард теж потиснув йому руку міцно й упевнено.

— Щасливої дороги, Еліане. Сподіваюся, ще матимемо нагоду зустрітися.

— Я також на це сподіваюся, Едварде.

Леді Маргарет підійшла останньою. Вона не була схильна до надмірних проявів почуттів, проте цього разу затримала його руку у своїй трохи довше, ніж зазвичай.

— Ви завжди матимете тут друзів, Еліане. Не забувайте про це.

Він схилив голову.

— Не забуду, мем. Дякую вам за все.

Місіс Кейтлін стояла трохи осторонь, тримаючи в руках складену серветку. Коли Еліан підійшов до неї, вона не стрималася й обійняла його.

— Бережіть себе, дорогий.

— Обов'язково.

Вона відступила на крок, але не відпустила його руки.

— І надішліть листа, як влаштуєтеся. Чуєте? Щоб ми знали, що з вами все гаразд.

— Обіцяю, місіс Кейтлін. Обіцяю.

— От і добре, — сказала вона, намагаючись усміхнутися. — А тепер ідіть, поки ми тут усі не передумали вас відпускати.

Еліан тихо засміявся, хоча в грудях уже стояв клубок, який було важко проковтнути. Він ще раз окинув поглядом вітальню, затримав очі на прикрашеній ялинці й попрямував до дверей.

За кілька хвилин екіпаж уже мчав вулицями Единбурга до вокзалу Вейверлі. На колінах Еліана лежав знайомий шкіряний портфель. У ньому були стара карта й динамо — речі, які тепер означали для нього значно більше, ніж будь-які документи чи дорожні записи.