⚜️75.

Глава 75.

Погляд крізь полотно

Екіпаж зупинився біля ґанку саме тоді, коли світло у вікнах вітальні стало золотішим.

Місіс Кейтлін відчинила двері сама. Під очима в неї ще трималася тінь ранкової блідості, але вона трималася. Побачивши Еліана, вона лише кивнула, а тоді перевела погляд на двох джентльменів за його спиною.

— Леді Маргарет у вітальні, — сказала вона. — І міс Мері теж. Чекають на містера Брауна. Міс Емілі ще нагорі.

У її голосі вже не було ранкового потрясіння, та Еліан помітив, як обережно вона вимовила останні слова. Він хотів був сказати щось на знак підтримки, але не знайшов фрази, яка не прозвучала б зайвою.

Крістофер увійшов першим — із тією невимушеністю людини, яку в цьому домі вже знали й чекали. Едвард зняв капелюх і стримано вклонився. Еліан ішов останнім.

У вітальні вже звично пахло живичним скипидаром і фарбами. Мольберт стояв біля вікна, накритий легким полотном. Леді Маргарет підвелася, коли вони ввійшли. Мері виглянула з-за спинки крісла й одразу округлила очі, помітивши незнайомця.

— Леді Ешфорд, — сказав Еліан, — дозвольте представити містера Едварда Гранта. Спадкоємця корабельні в Глазго й лорда Королівської гільдії корабельників. Він давній знайомий Крістофера ще з часів його стажування в Глазго і хотів би побачити його теперішні роботи.

Едвард уклонився точно, без зайвого церемоніалу.

— Леді Ешфорд. Міс Мері. Перепрошую за несподіваний візит. Крістофер надто скромний, щоб хвалитися сам, тож я дозволив собі напроситися.

Леді Маргарет оцінила його уклін і те, як він не кинувся відразу розглядати накрите полотно.

— Вітальню сьогодні вже віддано на поталу пензлям, — сказала вона. — Якщо Крістофер не заперечує, дивіться. Міс Емілі зійде за хвилину.

Крістофер підійшов до мольберта й обережно відкинув покривало.

Портрет був майже готовий. Світло з вікна лягало на полотно м'яко, без парадної урочистості. Едвард ступив ближче й кілька секунд мовчав.

— Очі тут живі, — промовив він нарешті. — Таке світло на верфі не спіймати.

Крістофер усміхнувся кутиком губ.

— Лишилося кілька завершальних акцентів. Тінь під вилицею, блиск у волоссі. Решта вже на місці.

Едвард уважно дивився. Його зацікавила не лише майстерність художника. У портреті було щось особливе — спокійна гідність, ледь помітна задумливість, погляд, що ніби приховував більше, ніж відкривав. Він затримався перед полотном довше, ніж вимагала проста оцінка роботи.

Мері стримала усмішку. Леді Маргарет дивилася вже не на картину, а на гостя.

Еліан стояв трохи осторонь і бачив, як дім, який він збирався залишити, сам знаходить собі інший берег. Уже не через нього. Попри нього. І в цьому чи не вперше не було ні провини, ні полегшення. Лише розуміння: життя не зупиниться, коли він піде.

Крістофер відступив на крок і кивнув на два інші полотна, притулені до стіни.

— А ось перші начерки. Міс Мері й леді Маргарет. Якщо все складеться, до Різдва будуть готові. Світло в цій вітальні добре тримає колір, тож я не поспішаю.

Едвард підійшов до начерків. Уважно розглянув лінію плеча Мері, стриману поставу леді Маргарет, упевненість кожного мазка. Похвалив руку художника, його вміння помічати деталі. Але, закінчивши, знову перевів погляд на портрет Емілі.

Леді Маргарет це помітила.

— Вам подобається, містере Грант? — запитала вона з тим прискіпливим спокоєм, яким колись оцінювала майбутніх наречених.

Едвард випростався.

— Так, леді Ешфорд. Дуже. Власне, я й прийшов у надії отримати вашу рекомендацію для членів Королівської гільдії корабельників. Лорди та їхні родини давно шукають портретиста на постійній основі. Тож питання, мабуть, навіть не в тому, чи подобається мені його робота. А в тому, чи подобається вона вам.

Леді Маргарет ледь помітно підвела брову. Мері, яка досі стримувала усмішку, не витримала.

— Бабусю, ну як може не подобатися? Крістофер малює так, наче вже знає людину краще, ніж вона сама встигла розповісти. І ще він не змушує сидіти, як на іспиті. З ним навіть мовчати цікаво.

Крістофер опустив очі до пензля, який досі тримав у руці. Вуха в нього порожевіли, але кутик губ зрадницьки піднявся. Він нічого не сказав, лише провів пензлем по краю палітри, ніби раптом знайшов там щось надзвичайно важливе.

Але на мить їхні погляди зустрілися. Мері першою відвела очі, вдаючи, що зацікавилася начерком біля стіни. Та усмішку приховати не вдалося.

Леді Маргарет теж помітила цю коротку сцену, але не стала коментувати. Натомість повернулася до Едварда.

— Не бачу причин відмовляти вам і поважній гільдії в рекомендації містера Крістофера Брауна. Мені дуже подобається готовий портрет моєї старшої онуки. Містер Браун увічливий, не запопадливий і скромний.

— З ним не сумно! — знову втрутилася Мері.

— Це вже окрема перевага, — серйозно зауважив Едвард.

Крістофер тихо засміявся, а Мері вдала, що не помітила, як його усмішка стала ширшою.