⚜️74.

Глава 74.

Морські шляхи

Місто зустріло Еліана морозом і передріздвяною метушнею. На Принсес-стріт уже вішали зелені гірлянди, з вітрин пахло корицею й апельсиновою цедрою, екіпажі тиснулися одні до одних. У повітрі витало очікування свята. А з голови не виходила місіс Кейтлін.

Було необачно вигадати саме Океанію й Австралію. Можна було Африку. Можна Америку. Будь-що, тільки не той берег, де зник її Стюарт. Лист у кишені раптом став важчий за ту сургучеву печатку.

— Еліане! Еліане, стривай! — почулося десь ззаду.

Він оглянувся.

Крістофер махав рукою з-за екіпажа, а поруч із ним ішов високий чорнявий джентльмен. Стрункий, із прямою спиною і тією впізнаваною виправкою, яку дають роки в морі й військова відповідальність.

— О, Крістофере. Ти, певно, до Ешфордів.

— Так, угадав. Але радий, що все ж спіймав тебе. Знайомся: Едвард Грант. Мій знайомий ще з часів мого стажування в Глазго.

Вони потисли руки. Долоня в Гранта була тверда, уклін короткий і точний.

— Спадкоємець корабельні, — додав Крістофер уже з усмішкою. — І лорд Королівської гільдії корабельників. Приїхав у справах, побачив мої афіші з Ірвінгом і вирішив, що старого товариша не можна лишати без візиту.

Едвард ледь схилив голову.

— Афіші справді добрі. Рідко хто вміє спіймати обличчя так, щоб воно не стало маскою. Крістофер умів так іще в Глазго. Радий, що він не розгубив цього вміння.

Еліан відповів чемно. У кишені лежав лист про Австралію, а перед ним стояв чоловік, чиє життя було виткане з моря й кораблів. На мить здалося, ніби вигадана експедиція раптом отримала справжнього свідка.

— Радий вітати вас у Единбурзі, містере Грант. Завжди до послуг друга мого друга. Чим можу бути корисним?

— Насправді, — втрутився Крістофер, — Едвард хотів би глянути на портрети, які я тепер пишу. Портрет міс Емілі майже готовий. У Мері й леді Маргарет уже перші штрихи. Тож я думав запросити його до маєтку.

Він трохи відвів погляд, ніяковіючи.

— Але відчуваю незручність. Чи не міг би ти, Еліане, допомогти з цим?

— Річ у тім, містере Грейс, — спокійно продовжив Едвард, — що в гільдії давно шукають портретиста. Я знаю Крістофера давно. Але рекомендація такої родини, як Ешфорди, важила б більше за будь-яке старе знайомство.

Еліан усміхнувся трохи лукаво. Прохання лягло в руки майже як подарунок.

— О, не переймайтеся, пане Грант. Ми можемо просто зараз разом вирушити до маєтку. До речі, і я маю зустрічне прохання. Якщо воно вас не потурбує, звісно.

— Яке, пане Грейс?

Еліан не збирався розкривати правди. Навпаки, говорив так рівно, ніби йшлося про справжній наказ.

— Я отримав листа з Лондона, від Королівського географічного товариства. Мене відправляють очолити картографічну експедицію до Океанії. Австралія і Нова Зеландія. Виїзд найближчими днями. Мені треба терміново місце на пароплаві.

Едвард підвів брову, потім усміхнувся коротко, по-діловому.

— О, містере Грейс. Вважайте, що воно вже у вас у кишені. Гільдія тримає кілька місць на лініях до Мельбурна й Веллінгтона. Скажіть дату — і я влаштую.

Крістофер переводив погляд з одного на другого, ще не розуміючи, що сталося. А Еліан уже бачив, як вигадана експедиція отримує справжній квиток, а Едвард — дорогу до вітальні, де на мольберті чекає обличчя Емілі.

— Ну, якщо вже ми зустрілися тут, на Принсес-стріт, — Еліан перевів погляд з Едварда на Крістофера, — панове, пропоную закріпити нашу дружбу чашкою ароматної кави.

— Не заперечую, — відгукнувся Крістофер. — Особливо якщо цього разу не доведеться сперечатися про театр.

— А хіба ми колись сперечалися, друже? — невинно поцікавився Еліан.

— Ти ще й питаєш! Ти пів вечора доводив, що Ірвінг зіграв Макбета так, ніби той уже знав, чим усе закінчиться.

— А хіба не знав?

Едвард усміхнувся, спостерігаючи за ними.

— Тепер я розумію, чому Крістофер так часто згадував ваші розмови. Здається, у вас на будь-яку тему знайдеться щонайменше дві протилежні думки.

— Щонайменше три, якщо поруч Мері, — зауважив Крістофер. — А якщо ще й леді Маргарет долучиться, то краще одразу замовляти другу каву.

Еліан засміявся. Сміх вийшов природним, без зусилля.

— Тоді ходімо. Знаю неподалік затишне місце. До речі, Крістофере, пам'ятаєш, як ми з тобою та Емілі зустрілися там після того незабутнього «Макбета» Ірвінга? Здається, ти тоді ще сперечався, чи можна передати театральну гру одним лише портретом.

— Я не сперечався, а пояснював, — обурився Крістофер. — І, якщо не помиляюся, саме ти сказав, що художник має вміти вловити не тільки обличчя, а й те, що людина намагається приховати.

— От бачиш. А тепер Едвард шукає портретиста для гільдії. Виходить, та наша суперечка зрештою стала в пригоді.

— Якщо ви так само переконливо говорите про мистецтво, як про географію, містере Грейс, — промовив Едвард, — то я вже починаю розуміти, чому Крістофер цінує вашу думку.