⚜️56.

Глава 56.

Часу обмаль

Коли Еліан натиснув ручку дверей, їхні погляди на мить зустрілися. В очах у обох стояло щире сподівання — майже благання, щоб їм дозволили пройти. Просто вийти. Просто лишитися в одному повітрі довше, ніж тримається архівна тиша.

Нірея ступила першою.

Під ногами була тепла кам'яна плита тераси Ард-Шуіла. Вечірнє світло вже лягло на купол, на алеї, на бурштинові кільця стоянок. Вітер пах садом і металом припаркованих велосипедів. Усе було її світом. Звичним. Живим.

Вона ще крутила динамо, уже на ходу обернулася — усміхнутися йому, сказати, що вийшло.

І не побачила його.

Поріг за її спиною був порожній. Жодного темного пальта. Жодної постави з портфелем. Лише відчинені двері обсерваторії, з яких виходили враз звичайні відвідувачі зі звичайними голосами звичайного вечора.

А в руках — порожньо.

Ручка, яку вона ще мить тому стискала, зникла разом із ним. Пальці механічно самі докручували повітря. Метал, вага, тихе гудіння маховика — усе обірвалося так чисто, ніби машини ніколи й не було.

— Еліане?

Вона кинулася назад, проти потоку людей, знову на поріг, назад у хол. Шукала темно-синій силует між екскурсантами, між студентами, між колонами. Називала його ім'я тихіше, ніж хотілося, бо навколо були чужі вуха.

Нікого.

Лише на мить — крізь нерівний спалах, якого вже не тримала жодна машина, — їй здалося, що вона бачить сніг. Темну облуплену арку. Його постать на колінах. І холодний блиск динамо в його руках. Тоді вона вже кричала не в хол, а в той розрив:

— У парку Голіра! — крикнула вона. — Завтра! У парку Голіра!

Спалах згас.

Під ногами знову був теплий камінь. Долоні аж горіли від зниклої ваги динамо.

Нірея вийшла на терасу й сіла на останню сходинку, стиснувши порожні пальці. Першою прийшла не думка. Спочатку — порожнеча в горлі. Потім злість на саму себе: навіщо було виходити? Навіщо було вірити, що поріг здасться самому коханню?

А тоді, майже одразу, сором за цю злість.

Але він же теж хотів. Він же сказав, що волів би лишитися.

Вона заплющила очі.

Ще чула його голос в архіві. Ще відчувала його чоло, прихилене до свого. «Я кохаю тебе». І власну відповідь, яку вже не можна було забрати назад.

Коли підвела погляд, небо над Ард-Шуілом було ясним, безхмарним. Десь унизу сміялися діти, що бавилися на майданчику. Життя її світу навіть не сповільнилося.

А єдине світло, яке вміло тримати його поруч, знову було там, де він.

Нірея повільно встала.

Розпач ще трохи тримав груди. Але під ним уже ворушилося інше — твердіше.

Часу було небагато.

Якщо це рік зближення, вона не має права сидіти на сходах до ранку.

Тоді вона відкрила сумку, у якій лишилися лише світлописи, малюнки й її дзеркальце, і діставши його, набрала Селіну.

— Я вже повертаюся, — сказала, перш ніж подруга встигла спитати. Голос вийшов рівний лише на перших словах. — Слухай. Завтра ввечері мені треба бути в парку святого Голіра. І ще — підготуйте все, що ми маємо зі світлописів. Зранку я йду до Талвей.

На тому кінці запала мовчанка.

Потім коротке:

— Він був там?

Нірея оглянулася на порожній поріг востаннє. На свої руки, які все ще наче крутили ручку.

— Був. І буде. Якщо орбіти нам це дозволять.

Вона спустилася терасами швидше, ніж піднімалася. Уже не як дівчина, в якої відібрали диво. Як та, якій сказали «кохаю» — і яка тепер мала досить мужності, щоб не витрачати ніч на відчай.

Завтра. Парк святого Голіра.

А доти треба було пережити цю ніч без нього — і без машини, яка вміла відкривати двері між світами.

Аерокар опустився біля пансіонату, коли небо над Ард-Ліром уже геть потемніло. Нірея вийшла на платформу із сумкою, у якій лежали світлописи й малюнки Еліана.

Ще на сходах її зустріли Ліарен і Селіна — так швидко, ніби чекали не подругу, а вісницю після найважливішого завдання.

— Ну? — першою випалила Ліарен.

— Ти бліда, як папір, — одразу додала Селіна. — Заходь. Говори.

У кімнаті Нірея сіла на край ліжка, поставила сумку між ними й лише тоді дозволила собі розслабити плечі.

Світлописи лягли на покривало першими. Поруч — аркуші Еліана: швидкі, точні, здавалося, ще теплі від його олівця. Корпус динамо. Два півкола. Траєкторії орбіт.