⚜️53.

Глава 53.

Два півкола

Спочатку вони ще кілька секунд дивилися на розгорнуту голограму з півколами, ніби вона справді могла врятувати від сорому. Нірея крутила ручку рівніше, але щоки все ще пашіли. Еліан пригладив рукою комір пальта, який і так був рівний.

Потім Нірея тихо пирхнула.

Не голосно. Майже беззвучно. Але цього вистачило, щоб напруга тріснула.

— Ми, мабуть, виглядали дуже… науково, — прошепотіла вона.

— Особливо коли я подякував карті, — так само тихо відповів Еліан.

Вона прикрила рот долонею. Він опустив очі, проте в кутиках губ уже жила усмішка. Секунда-друга — і обоє нарешті видихнули. Не так, ніби все стало просто. Так, наче стало можна бути далі поруч.

Нірея кивнула на голограму, яка досі тримала два півкола над столом.

— Скажи чесно. Ти вже встиг щось знайти? Поки чекав.

Еліан поставив лікті на стіл, ближче до неї, і знизив голос.

— Не сам. Мені допоміг студент. Каелан Велір. З твого факультету.

Вона злегка звела брови, але не перебила.

— Він вирішив, що я з архівного курсу. І що в Ард-Ейрі всі креслярі ходять у зимових пальтах. Показав, як шукати документи в цій… голограмі. І досить впевнено сказав, що цей знак — не орнамент.

Нірея нахилилася ближче.

— А що тоді?

— Схематичне зображення двох орбіт. — Еліан провів пальцем у повітрі, повторюючи лінії. — Одне коло навпроти другого. Вони не перетинаються. Лише дивляться одне в одне. Яких саме орбіт — він не знав. Сказав, що це ще треба з'ясувати. Але дав напрямок. Полиці перших зорезнавців, розділ механічних відповідників неба.

Нірея кивнула, продовжуючи крутити ручку динамо. У її очах уже не було тієї ранкової розгубленості. З'явилася звична точність.

— Тоді шукаймо. Поки світло тримається.

Вони пересіли до дальнього столу під високим стелажем, де повітря було сухішим, а світлописні рамки світилися наче трохи холодніше. Нірея крутила динамо на колінах, прикриваючи її краєм сумки. Еліан обережно розгортав ящики з позначками, яких не розумів до кінця, але форма вказівного знака вже була в нього перед очима.

Спочатку траплялися лише копії. Схеми купола. Списки спостережень. Креслення лінз. Раз у раз над голограмою спалахували ті самі два півкола — і щоразу виявлялися лише уривком більшого каталогу, без пояснення.

Минула добра година. Коржі вже скінчилися. Надкушене Еліаном яблуко потемніло.

— Ось, — раптом сказала Нірея.

Тихо, так, як кажуть, коли бояться налякати знахідку.

У вузькій шухляді, на самому верху стелажа, під шаром захисної плівки лежав тонкий манускрипт у жорсткій палітурці кольору старого горіха. Папір був цупкий, щільніший за звичайний, краяний нерівно, а чорнило місцями вицвіло до сіро-коричневого. Нірея обережно відкрила першу сторінку — і завмерла.

Символи.

Ті самі, що в щоденнику Елеонор Кемпбелл. Не буквально всі. Не в тому ж порядку. Але око вже впізнавало знайомі злами літер, повторювані зв'язки, ту саму «закриту» акуратність.

Еліан нахилився так близько, що його плече знову торкнулося її.

— Це, напевно, воно, — прошепотів він.

Вони гортали далі повільно, майже благоговійно. Тексту було багато, і майже весь лишався німим. Проте між рядками, на окремих аркушах, ішли малюнки. Чіткі. Інженерні. Зроблені рукою людини, яка не звикла прикрашати, а радше пояснювати.

Першим вони впізнали телескоп.

Той самий, найстаріший, що стояв під куполом Ард-Шуіла. На кресленні були зображені в розрізі труба, латунне коло, система противаг. Поруч дрібні позначки тією ж невідомою мовою.

Другим став обертовий механізм Вежі Морського Світла. Нірея одразу впізнала його ще до того, як Еліан встиг спитати. Вона колись бачила ці зубчасті вінця зблизька, коли піднімалася туди ще вперше.

Третім — годинник із дзвонами храмового комплексу святого Голіра. Шпиль дзвіниці, молотки, дуга маятника. Навіть без підпису місце було очевидним: вони цілувалися недалеко від цих дзвонів.

А далі Еліан аж побілів.

На четвертому аркуші, серед інших дрібних приладів, стояло його динамо.

Не схоже якесь. А саме воно. Два півкола на його корпусі. Ручка. Маховик. Навіть вигин рамки, яку він уже вивчив пальцями напам'ять. Поруч були накреслені астролябія, секстант, мікроскоп із подвійною лінзою і ще кілька машин, схожих на світлописні камери. Біля деяких стояли маленькі знаки місця. Біля інших — порожньо.

— Це… це ж моя, — сказав він хрипко. — Ніреє. Це вона.