⚜️51.

Глава 51.

Між сподіванням і сумнівом

Аерокар знизився так м'яко, що Нірея помітила приземлення лише коли тінь купола лягла на лобове скло. Напівскляна будівля обсерваторії Ард-Шуіла стояла прямо перед нею — світло-сіра, жива, обплетена терасами й алеями. Унизу вже горіли бурштинові кільця на стоянках магнітних велосипедів, а біля широких сходів юрмилися групи відвідувачів.

Вона вийшла на платформу й на мить зупинилася.

Повітря тут було ще прохолоднішим, ніж у центрі Ард-Ліра. Той самий незвичний вітерець, від якого вранці здалося, ніби він прийшов з іншого світу. Нірея поправила ремінь сумки. Щоденника в ній не було. Лише світлописи, дзеркальце і те, що вона взяла їстівного в буфеті.

«А якщо не сюди?»

Думка була тиха, але чіпка, нав'язлива. Вони з Еліаном ідуть практично навпомацки. Ані години, ані місця не було домовлено. Лише поцілунок — і згасле світло. Усе інше трималося на здогаді Селіни й на тому дивному внутрішньому відчутті, якому Нірея досі не наважувалася повністю довіритись.

І все ж вона пішла до входу.

У другій половині дня обсерваторія була людною саме так, як вона пам'ятала. Зранку тут переважно панували лекції й тиша конспектів. Після полудня прокидалося інше життя: практичні заняття в бічних залах, інтерактивні зоряні ігри для молодших груп, екскурсії, голоси гідів, сміх біля моделей комет. Над центральним холом повільно оберталися величезні голограми планет. Хтось із дітей знову запустив у повітря крихітний апарат, і той світлою дугою полетів крізь уявний космос.

Нірея обминула натовп біля головної панелі й ступила глибше.

Їй не треба було розглядати експозиції. Вона й так знала ці коридори. Знала, де Великий зоряний зал, де західна галерея, де двері до архіву перших зорезнавців. І все одно сьогодні кожен поворот здавався довшим.

Біля панорамного вікна стояла група екскурсантів. Гід у світлому вишитому камзолі якраз розповідав про перших зорезнавців Каледорії, а зображення на стіні слухняно змінювалися за рухом його руки. Нірея кинула туди короткий погляд — і одразу відвела очі. Шукати в натовпі знайому постать у темно-синьому пальті було майже смішно. А втім, вона все одно шукала. І не знайшла.

У грудях стиснулося знайоме змішане почуття: і надія, і досада на саму себе за цю надію.

Вона піднялася широкими кам'яними сходами до найстарішої частини обсерваторії. Тут було трохи тихіше. З купола падало рівне світло, а великий латунний телескоп тримав залу в урочистій нерухомості. Нірея підійшла ближче й інстинктивно глянула на підніжжя — туди, де Селіна колись знайшла два півкола біля основи.

Знак був на місці. Стертий часом, але впізнаваний.

Вона присіла, провела пальцями по каменю й тихо видихнула.

— Якщо ти й справді думаєш, як я… — прошепотіла майже беззвучно.

Хтось пройшов повз, обговорюючи спектральні зміщення. Десь унизу вибухнув дитячий сміх. За склом купола небо залишалося ясним, без жодної хмаринки.

Нірея підвелася.

Найрозумніше було б почати з архіву. Саме там зараз могли бути студенти після практичних занять. Саме там зберігалися старі карти й документи. І саме туди, якщо Еліан потрапив сюди не навмання, мала б вести його логіка картографа.

Вона поправила сумку, увімкнула комунікатор — як обіцяла Селіні — і пішла до дверей із матовим склом.

На табличці рівно світилося:

«Архів перших зорезнавців».

Нірея поклала долоню на панель. Стулка тихо від'їхала.

Зсередини пахнуло папером, металом і сухим бібліотечним повітрям. За високими стелажами вже хтось був. Чулися приглушені голоси. Один — молодий, жвавий, тутешній.

А другий…

Нірея зупинилася на порозі, ще не входячи до кінця.

Другий голос був тихішим. Трохи з акцентом. Обережнішим. І від нього раптом стало тепло в грудях так різко, що вона на мить забула, як дихати.

— Дякую, друже, — мовив Еліан із неприхованим захопленням, обережно ковзаючи пальцями по голограмі пошуковика. Схеми самі розходилися під пальцями, піднімали старі плити, витягали копії карт. — У нас в Ард-Ейрі більше надавали перевагу паперовим і… фізичним підказчикам.

Каелан кивнув так серйозно, неначе це було цілком наукове пояснення.

— Будь ласка, Еліане. Напевно, у вас спеціально для креслярів і картографів роблять відповідні умови. Щоб легше було працювати з матеріалом, який можна взяти до рук.

Він почав складати до портфеля зошити, планшет і світлописи — уже збираючись іти, але ще затримався.

— А тут, в Ард-Лірі, на історико-культурному факультеті, я чув, взагалі пропонують користуватися старими, й геть застарілими речами. Щоб, так би мовити, краще засвоювався матеріал.