⚜️45.

Глава 45.

Квін-стріт, кав'ярня «Сір Волтерс-кофі»

Побачивши, що викрутитися одразу все ж не вдасться, Еліан сів на вільний стілець, якого одразу підсунула білявка, безцеремонно забравши його з-під сусіднього столика.

— От і розумниця ти наш картографе, — задоволено мовила вона, сідаючи поруч. — А то бігаєш від нас, наче ми якісь чудовиська.

Чорнява з-за вуалі тихо засміялася і легенько постукала нігтем по столу.

— Принесіть нам ще, — кинула вона офіціанту. — І цьому молодому пану теж. Віскі. Добре.

Еліан не збирався пити й хотів відмовитися, але слова застрягли десь у горлі. За кілька хвилин перед ним уже стояла чарка. Він подивився на неї, зітхнув і залпом випив. Віскі обпекло горло, але трохи розслабило.

— Ну що ж, — нарешті промовив він, намагаючись говорити рівно. — Я... згоден принести вибачення.

Обидві панянки грайливо переглянулися з явним інтересом.

— Ого, — протягнула білявка. — Нарешті.

— Але є умова, — швидко додав Еліан і дістав із портфеля аркуші й олівець. — Я спочатку складу карту вибачень.

— Карту... чого? — перепитала чорнява.

— Карту вибачень, — серйозно повторив він, розкриваючи теку з паперами. — З масштабом, умовними позначками і точними маршрутами. Бо якщо я знову помилюся... то можу ще раз наступити комусь на ногу, або вдарити скринею по стегну. А цього я собі більше не дозволю.

За столом запала коротка тиша. Потім обидві жінки вибухнули сміхом. Двоє чоловіків, що сиділи поруч, теж пирхнули.

— То ти не зрозумів? — раптом підморгнув один із них. — Чи ти зібрався сороміцькі сцени нам малювати? Ха-ха-ха!

Еліан підняв на нього спокійний погляд.

— Чекайте...

Він швидко почав малювати. Кілька різких, майже грубих штрихів. Спочатку обличчя білявки — з перебільшено великими очима і зухвалою посмішкою. Потім чорняву — з вуаллю, яка не стільки приховувала, скільки підкреслювала насмішливий вираз. А тоді й двох чоловіків: один вийшов товстощоким і самовдоволеним, другий — з довгим носом і злим прищуром. Але всі були намальовані впізнавано схоже.

Чоловіки лише мовчки спостерігали, перезираючись один з одним.

— Ну, ти божевільний, — буркнув один, підводячись.

— Можливо, — спокійно відповів Еліан, не піднімаючи очей від аркуша. — Але ж я дипломований картограф Королівського географічного товариства.

— Тим більше. Я йду звідси, — різко кинув другий. — Я не бажаю брати участь у цьому фарсі.

Обидва чоловіки швидко зібралися і вийшли, кинувши на Еліана злі погляди.

Білявка дивилася їм услід, а потім перевела очі на Еліана з новим, цікавішим виразом.

— Ого... — тихо мовила вона. — Ти, виявляється, не такий уже й сором'язливий. І клієнтів у нас відбив.

Чорнявка теж примружилася.

— Мені навіть сподобалося. Продовжуй.

Еліан відклав олівець, зітхнув і раптом серйозно кивнув:

— Добре. Я згоден. Згоден принести свої вибачення в повній мірі. Але є ще одна умова.

— Яка? — очікувано запитала чорнява.

— Вибачення я принесу. Але тільки в присутності моєї... нареченої. Вона, бачите, дуже ревнива. І якщо вона дізнається, що я був у «Срібному Лебеді» без неї... боюся, вам доведеться вибачатися вже мені.

Білявка пирхнула:

— Ти серйозно?

— Абсолютно. Вона... не з тих, хто прощає легко. І, між нами кажучи, вона вміє літати. У прямому сенсі.

Обидві жінки кілька секунд мовчали, а потім вибухнули сміхом.

— Серйозно? Не сміши... — сказала білявка, витираючи сльози. — Літати? Вона що, відьма в тебе?

— Ні, не відьма. Але літає. І має дзеркальце, яке усе знає, може все і всіх знайти, говорити й музику грати. І ще багато чого.

Панянки лише перезирнулися від почутого.

— То ти, красунчику, не вільний? — додала чорнява, схиливши голову. — Ми зробимо тебе вільним.

Вони обидві розсміялися.

Еліан заперечно похитав головою. Цього разу в його голосі не було ніяковості — лише тиха, майже сумна впевненість.

— Ні. Не зробите. Давайте серйозно. Я... закоханий. Дуже. Настільки, що навіть не можу уявити себе з кимсь іншим. Вона... вона з іншого світу. У прямому сенсі. Коли вона сміється — у мене всередині все зупиняється. Коли дивиться — я забуваю, хто я і де. А її голос... я б волів слухати вічно. І якщо я зараз піду з вами в «Срібний Лебідь»... то зраджу не тільки її. Я зраджу себе.