⚜️44.

Глава 44.

Незручні запитання

Еліан зник, а серце Ніреї все ще несамовито калатало.

Вона мимохіть підвелася з лавки. Гуп! Щось важке впало на землю. Нірея різко опустила погляд. Щоденник. Щоденник Елеонор Кемпбелл.

Вона й не помітила, що весь цей час тримала його на колінах.

— Ох, яка ж я неуважна... — прошепотіла, нахиляючись за ним. — Я ж мала її крутити.

Вона підняла щоденник, змахнула рукою пил, потім подивилася десь у далечінь. Еліан зник, але ця річ залишилася тут, у її світі. Між двома світами тепер лежала не лише загадка — лежала ще й книга.

Саме тієї миті заграв комунікатор.

Нірея поглянула на екран. Прийшло сповіщення, що аерокар прибув.

Нижче світився зворотний відлік часу, протягом якого потрібно було підтвердити й активувати запланований політ до пансіонату.

— О ні...

Вона швидко озирнулася — Еліан так і не з'явився. Можливо, щось сталося з динамо. Але сутінки вже густішали, і чекати далі було небезпечно.

Нірея стиснула щоденник під пахвою, взяла поділ сукні в іншу руку й побігла доріжкою. Аерокар чекав на іншій галявині, за храмом святого Голіра.

Світло його бортових ліхтарів уже м'яко мерехтіло в сутінках. Нірея бігла щосили. Та в голові крутилася лише одна думка: Еліан залишився там, а вона забирала із собою його таємницю.

Аерокар м'яко линув до пансіонату й через кілька хвилин зупинився біля головного входу. Нірея вийшла, притискаючи до себе старий шкіряний щоденник. Надворі вже майже зовсім стемніло.

Вона перетнула порожній вестибюль і швидко піднялася сходами. І лише біля дверей кімнати на мить зупинилася. Треба було знову щось казати Ліарен і Селіні. Про щоденник, про символи, про те, що Еліан знову зник. Але...

Щось було не так. Вона сама відчувала це.

Зайшовши до кімнати, Нірея побачила подруг за письмовим столом. Перед ними вже лежали комунікатори, світлописи з Вежі Морського Світла й Ард-Шуіла, кілька нотаток та інформація, яку вони встигли зібрати за день.

Ліарен першою підняла голову.

— Нарешті з'явилася!

Селіна теж повернулася.

— Еге ж...

Нірея мовчки поклала щоденник на стіл і почала перевдягатися.

Обидві подруги завмерли.

— Це що? — першою запитала Ліарен.

— Щоденник Елеонор Кемпбелл.

— Якої Елеонор? — майже одноголосно перепитали подруги.

— Однієї графині, — Нірея одразу підійшла ближче, — знатної пані зі світу Еліана.

— Так, зрозуміли, — перезирнувшись, трохи насторожено відповіли дівчата.

— Звідки він у тебе? — спитала Селіна.

Нірея відкрила рот, щоб відповісти, і промовчала. Ліарен примружилася.

— Ага...

— Що «ага»? — насторожилася Нірея.

— Нічого.

— Ліарен... — перепитала насуплено Нірея.

— Я просто дивлюся.

Селіна тим часом уважно розглядала обличчя подруги.

— А я от бачу дещо цікавіше за щоденник.

Нірея відчула, як її щоки почали теплішати.

— Що, відчула?

— Тебе.

— Мене?

— Саме тебе.

Ліарен реготнула.

— Ти дивно виглядаєш.

— Як це "дивно"?

— Щасливо.

Нірея відвела погляд.

— Та ну, я просто втомилася.

— Авжеж, — протягнула Селіна.

— Дуууже втомилася, — підтримала Ліарен.

Обидві замовкли на кілька секунд, а потім Ліарен нахилилася до Селіни й абсолютно серйозно прошепотіла:

— Думаєш, їй треба виміряти температуру?

— Думаю, вже пізно.

Нірея не витримала.

— Та годі вам!

Подруги розсміялися.

— Отже, — Селіна підперла підборіддя долонею. — Почнемо зі щоденника?

Нірея мовчки кивнула.

— А потім... — Ліарен зробила значущу паузу. — ...розкажеш нам, чому на тебе так дивно дивиться власне відображення в комунікаторі.

Нірея прикрила обличчя руками.

— Ви нестерпні.

— Ми знаємо, — задоволено відповіла Ліарен.

Селіна вже відкривала першу сторінку щоденника.

— Ну що ж. Елеонор Кемпбелл чекає.

Вона підняла очі на Нірею.

— Але ти від нас уже не втечеш.

Нірея опустила руки. На її губах знову з'явилася та сама усмішка, яку подруги помітили ще з порога.