⚜️43.

Глава 43.

По той бік

Ще кілька довгих митей після поцілунку Еліан і Нірея мовчки дивилися одне на одного. Ніхто не знав, що сказати. Здавалося, навіть час на мить зупинився.

А потім... світ навколо них згас.

Нірея не встигла зрозуміти, що сталося, як Еліан просто зник разом із динамо-машиною.

Вона ще кілька секунд сиділа нерухомо, дивлячись на порожнє місце поруч. Сутінки вже встигли опуститися на парк святого Голіра, огорнувши його м'якою напівтемрявою.

— Що це щойно було?.. — ледве чутно прошепотіла.

Вона доторкнулася пальцями до своїх губ — серце все ще билося швидше, ніж зазвичай. Сама не могла зрозуміти, що бентежило її більше: поцілунок чи те, що Еліан знову зник.

А він миттєво опинився у своєму світі.

Холод, темрява, листопадовий Голіруд — вечірній туман уже підступав до руїн каплиці святого Антонія, огортаючи старі кам'яні мури й голі, позбавлені листя дерев, наче тонким павутинням.

У його руках замовкла динамо-машина.

— От же...

Він поспішно схопився за ручку, щоб крутити її.

Йому хотілося назад до неї. До Ніреї. До її здивованого погляду. До теплого повітря її світу. До запаху квітів і ще до чогось невловимого, що, здавалося, залишилося з ним навіть тут, у холодному вечірньому Голіруді.

Лампа нарешті спалахнула, і тепле світло розігнало темряву. І за мить Еліан знову опинився у світі Ніреї.

Те саме крислате дерево. Та сама лавиця, ще тепла від сонця, що вже майже зникло за обрієм. Але Ніреї не було.

— Ніреє?.. — гукав Еліан, озираючись.

Але було порожньо.

Він побіг вимощеною кам'яною доріжкою, вдивляючись у алеї, клумби, дерева.

Нікого.

Лише темний величний храм святого Голіра мовчазно височів неподалік, наче свідок того, що сталося тут лише кілька хвилин тому.

Він зупинився й підвів голову на тихий шелест у повітрі. Один-єдиний аерокар, оповитий м'яким світінням, майже безшумно гайнув крізь темне багряне небо, аж поки не злився з тонкою смугою сутінкового обрію.

Еліан лише провів його поглядом.

— Дивовижно... — раптом усміхнувся. — Нірея.

Хто ж ще?

Вона сама казала, що любить літати. Це напевно була вона. Ні. Це точно була вона.

Він ще кілька секунд дивився в небо, а потім, щойно перестав крутити динамо, його вмить повернуло до власного світу.

Холодний вітер одразу вдарив в обличчя, нагадавши про сувору реальність. Еліан знову був у Голіруді.

Він швидко рушив до старого дерева, біля якого залишив велосипед Роберта.

— Треба їхати... — пробурмотів майже пошепки собі під ніс, відчинивши портфель, щоб сховати динамо.

І саме тоді його рука завмерла. Він подивився всередину, але чогось наче бракувало. Еліан повільно перебрав речі, ніби сподівався, що просто не помітив потрібного.

Карта — є. Записник — також. Олівці. Кілька аркушів. І щойно поклав динамо. Але...

Щоденника не було.

Він знову зазирнув у портфель. Потім перевів погляд на галявину позаду. На темні руїни каплиці. І нарешті — у бік далекого, вже зовсім чорного неба над Голірудом, і враз застиг. Щоденник Елеонор Кемпбелл залишився... по той бік.

Еліан подався до виходу з парку.

Сутінки вже майже повністю огорнули Голіруд. Між голими деревами ворушився холодний листопадовий туман, а кам'яні руїни каплиці святого Антонія ледь вимальовувалися десь позаду.

Він не одразу сів на велосипед Роберта Макферсона. Маленьку олійну фару на кермі він не міг засвітити, адже не мав запальнички чи сірників. А їхати й крутити свою динамо — теж не було можливим. Та й потреби в цьому майже не було. За межами парку місто вже починало засвічуватися.

Еліан вийшов на вулицю, котячи поруч велосипед.

Біля перших будинків він побачив ліхтарника. Чоловік, переходячи від одного газового ліхтаря до іншого, вправно підпалював їх довгою жердиною. Полум'я спалахувало одне за одним, і вулиця поступово оживала теплими золотавими плямами світла.

Він нарешті сів і рушив далі.

Велосипед трохи поскрипував, подзенькував, але слухняно котився бруківкою. Та думки його були далеко від дороги.

"Дивно..." — думав собі він. — "Щоденник Елеонор залишився у Ніреї."

Спочатку навіть засмутився через це. Стільки зусиль, пошуків, крипта, загадкові символи... і ось тепер найважливіша знахідка залишилася в іншому світі.