⚜️42.

Глава 42.

Білі плями

Еліан ще кілька секунд мовчки дивився на щоденник, а потім обережно закрив його.

— Знаєш, — сказав він, переводячи погляд на Нірею, — після всього цього мені навіть хочеться поговорити про щось простіше.

— Наприклад?

— Наприклад, про те, як ти сюди прилетіла.

Нірея усміхнулася.

— Знову аерокари?

— А як же. Я досі не можу звикнути до думки, що ти просто сідаєш у машину й кажеш їй, куди летіти.

— А ти сьогодні чим приїхав сюди? — запитала Нірея.

— Велосипедом, — відповів з усмішкою Еліан. — Не моїм, на жаль.

— А чиїм?

— Одного знайомого: Роберта Макферсона.

Нірея зацікавлено нахилила голову.

— Це того механіка, що ти розповідав?

— Того самого. Він приніс до майстерні Фергюсона полагодити частину механізму з Файф-Несського маяка. І свій велосипед теж залишив там, бо йому треба було замінити підшипники.

— І дав його тобі?

— Саме так.

Еліан усміхнувся.

— І велів залишити в кав'ярні «Сір Волтерс-кофі» на Квін-стріт. Каже, сам забере.

— А ти?

— А я мав спочатку доїхати сюди.

Нірея засміялася.

— І як тобі?

— Чудово.

Він на мить замислився.

— Правда. Спочатку він трохи поскрипував. Але коли набираєш швидкість...

Він розвів руками.

— Вітер, рух... Відчуття таке, ніби летиш.

Нірея подивилася на нього з легкою усмішкою.

— Тепер розумієш, чому я люблю аерокари?

— Якщо чесно — не зовсім, — відповів Еліан. — У вас хоча б не треба крутити педалі. Напевно, відчуття свободи ще більше.

— Можливо, але не впевнена, — відповіла Нірея. — Проте, ми можемо посперечатися.

Вони обоє засміялися.

— А твої подруги? — запитав Еліан. — Ти казала, що вони теж поїхали досліджувати місця з карти.

— Так.

Нірея почала загинати пальці.

— Ліарен вирушила до Вежі Морського Світла на безпілотній автівці.

— Тій самій, яка сама їде?

— Саме тій.

— І вона просто сидить?

— Може сидіти, читати, слухати музику, дивитися у вікно...

Еліан похитав головою.

— Дивовижно.

— А Селіна поїхала до Ард-Шуіла.

— На аерокарі?

— Ні, — усміхнулася Нірея. — На магнітному велосипеді.

— І він теж сам їде?

— Так. Але педалі там є. Їх можна крутити, а можна ні.

Еліан недовірливо подивився на неї.

— Тоді це вже не просто велосипед.

— Ну, я ж кажу — магнітний велосипед. Він приводиться в рух за допомогою магнітів.

Він мрійливо задумався.

— Дуже дивний велосипед.

Нірея щиро розсміялася.

— Мабуть, для твого світу — ти маєш рацію. Він таки дивний.

— А у твоєму? — запитав він.

— У моєму він цілком нормальний.

Еліан усміхнувся.

— Ось бачиш. Схоже, у кожного світу свої дива.

Нірея на мить замовкла.

— А в тебе в дитинстві був велосипед?

Еліан подивився на неї.

— Був.

— А ти теж мріяв кудись на ньому втекти?

Він усміхнувся вже зовсім по-іншому.

— Не втекти.

І на мить поглянув удалину.

— Поїхати туди, де ще ніколи не був.

Нірея уважно подивилася на нього.

— Тоді, здається, ти зовсім не змінився.

Еліан хмикнув і всміхнувся.

— Можливо.

Потім на мить замислився й запитав:

— А ти? Якою була Нірея в дитинстві? Ти втікала?

Дівчина тихенько засміялася.

— О, це вже небезпечне питання.

— Чому?

— Бо тоді доведеться розповісти тобі, якою я була насправді.

— Саме це мені й цікаво.

Нірея трохи відкинулася на спинку лавки.

— Я була жахливо допитливою.

— Була?