⚜️41.

Глава 41.

Таємниці символів

Еліан простягнув Ніреї щоденник Елеонор Кемпбелл. Його погляд був серйозним і зосередженим.

— Ось що я знайшов у крипті Адвокатес Лібрері. Але спочатку розкажи... як це ти літала? На чому? На цих дивних повітряних суднах? — підвівши голову догори, запитав він.

Високо над ними, майже безшумно, пропливли кілька аерокарів. Вони нагадували невеликі блискучі капсули, що легко линули поміж небом і парком.

Нірея також поглянула вгору, а потім перевела погляд на Еліана.

— То ти все ж знайшов крипту Адвокатес Лібрері? — одразу відповіла вона питанням на питання. — Ту саму, яка начебто була засипана... чи якої взагалі не існувало?

Еліан ледь усміхнувся, і на мить вони обоє замовкли, дивлячись одне одному в очі. Навколо співали птахи, легкий вітер ворушив листя крислатого дерева над їхніми головами, а між ними тихо гудів маховик динамо-машини, яку Нірея й далі плавно крутила, не дозволяючи їй згаснути.

Ще кілька секунд вони мовчали, а потім обоє розсміялися.

— Так, я прилетіла сюди, — відповіла вона.

— А я знайшов крипту, якої, за всіма переказами, начебто не існувало. А там — цей щоденник і ціла купа таких самих символів, які знайшли ви.

Еліан на мить замовк, а потім із неприхованою цікавістю запитав:

— То ви всі можете літати на цих штуках? Хто ними керує? Як це взагалі — літати?

Нірея засміялася.

— Я полюбляю літати на аерокарах. Ними може користуватися кожен. Керувати теж може будь-який дорослий. А можна взагалі не керувати.

— Як це?

— Дуже просто. Сідаєш, називаєш місце призначення — і аерокар сам тебе віднесе.

Еліан здивовано підняв брови.

— Сам?

— Сам.

— То там є кермо?

— Так. Для тих, кому подобається керувати. Але його необов'язково торкатися.

Еліан на мить замислився.

— Зрозуміло...

Він поглянув на небо, де між золотавими хмарами повільно пропливав черговий аерокар.

— У моєму світі так не літають.

— Я вже здогадалася, — усміхнулася Нірея. — Ти досі дивишся на них так, ніби вони щойно з'явилися з повітря.

— Приблизно так воно й є для мене.

Вони знову тихенько засміялися.

Еліан на мить опустив погляд на щоденник, що лежав у нього на колінах.

— А тепер про інше.

Його голос став серйознішим.

— Цей щоденник належав графині Елеонор Кемпбелл.

Нірея перестала усміхатися, і її погляд став враз зосередженим.

— Хто така ця графиня Елеонор Кемпбелл?

— Я познайомився з її нащадком, сіром Реджинальдом Кемпбеллом...

Еліан коротко розповів їй усе, що вдалося дізнатися.

Про стару родинну історію. Про Елеонор, яку багато років тому замкнули в підземній крипті. Про її заборонене кохання, яке стало причиною трагедії. Про роки самотності під землею. Про дивне зникнення графині, яке так і не отримало переконливого пояснення.

І, нарешті, про самого Реджинальда, який усе життя намагався знайти і зберегти сліди свого предка.

Нірея мовчки й уважно слухала, її пальці все ще рівномірно обертали ручку динамо.

— А він знає, що ти знайшов щоденник?

Еліан похитав головою.

— Ні.

— Чому?

Еліан на мить замислився, його вираз обличчя став трохи винуватим.

— Я вийшов із крипти, а його вже не було. Наче він навмисно залишив мене самого.

Він поклав долоню на стару шкіряну палітурку.

— І тепер я не знаю, що робити з цією знахідкою.

Нірея поглянула на щоденник.

— Може, спочатку треба прочитати його до кінця? Вивчити, дослідити?

Еліан підняв на неї очі.

— Саме це я й подумав, — відповів він, перевівши погляд на динамо-машину. — Але є ще дещо.

Він на мить замовк, наче добираючи слова.

— Я не впевнений, але думаю, що ці символи більше належать твоєму світові, Ніреє. І, можливо, ця динамо-машина.

Нірея здивовано застигла.

— Чому ти так вважаєш?

— Бо на ній також є аналогічні символи. Викарбувані. І навіть експерт із таких речей не зміг встановити місце походження цієї машини та час її виготовлення.

Погляд Ніреї був серйозним. Вона уважно подивилася на прилад, що стояв на лавці між ними.

— Покажи, будь ласка, де?

Еліан підніс їй динамо ближче. Нірея обережно взяла її обома руками, трохи підняла до очей і почала уважно розглядати корпус.