⚜️38.

Глава 38.

Від Фергюсона до Голіруда

Арчибальд Фергюсон обережно відклав динамо-машину ближче до Еліана.

— Бережіть її, пане Грейс, — мовив він уже зовсім іншим тоном, ніж на початку їхньої розмови. — Не тому, що вона коштовна. А тому, що не все на цьому світі можна відтворити вдруге.

Еліан лише мовчки кивнув.

Він узяв динамо до рук. Теплий метал здавався дивно знайомим. Ніби за останні тижні ця машина перестала бути просто механізмом і стала його постійною супутницею.

— Дякую, містере Фергюсоне.

— Це мені слід дякувати вам, — усміхнувся винахідник. — Не щодня до моєї майстерні потрапляють речі, здатні поставити більше запитань, ніж дати відповідей.

Еліан теж усміхнувся.

— Якщо мені колись вдасться дізнатися, звідки вона походить, ви будете одним із перших, кому я про це розповім.

Очі Арчибальда одразу загорілися.

— Ловлю вас на слові!

Вони потиснули руки.

Фергюсон проводжав гостя аж до самих дверей майстерні.

— І ще одне, пане Грейс!

Еліан обернувся.

— Якщо колись ця дивовижна машина... раптом перестане працювати, не намагайтеся лагодити її самотужки.

— О, напевно, так і зроблю, — кивнув Еліан.

— Бо тоді я вже ніколи не дізнаюся, як вона була створена, — додав Арчибальд.

Еліан тихо засміявся.

— Домовилися.

Він поправив ремінь портфеля, у якому тепер лежали карта, щоденник Елеонор і неушкоджена динамо-машина.

Три речі. Три загадки. І, можливо, три ключі до однієї великої таємниці.

Вийшовши з майстерні, Еліан на мить зупинився на східцях. Повітря тут було суттєво прохолоднішим. Сонце повільно хилилося до обрію, фарбуючи дахи Единбурга в мідно-золотаві барви.

До вечора залишалося небагато. Саме час вирушати до Голіруда.

Тільки-но він уже збирався залишити майстерню, коли з подвір'я почувся знайомий голос.

— Та обережніше ж! Там не мішок із вугіллям!

Він мимоволі озирнувся.

Двоє помічників саме заносили до майстерні важкий металевий вузол із зубчастими колесами, а поруч, витираючи руки від мастила, стояв добре знайомий Еліанові чоловік.

— Роберте?

Механік також озирнувся. Його обличчя одразу розпливлося в усмішці.

— Пане Грейс! От вже кого не сподівався тут побачити!

Вони тепло потиснули руки.

— Привезли щось лагодити? — усміхнувся Еліан.

— Та куди ж без цього, — махнув рукою Роберт. — Частина поворотного механізму з добре знайомого вам Файф-Несського маяка. Почав трохи вередувати. А ще...

Він кивнув у бік свого велосипеда, якого щойно викотили з майстерні.

— Підшипники трохи загули. Кажу ж, механізми дуже схожі на людей. Працюють-працюють... а тоді раптом вирішують, що їм потрібен відпочинок.

Еліан від цього щиро засміявся.

— А ви все ще фотографуєте й досліджуєте? — запитав Роберт.

— І те, й інше.

— То куди цього разу?

— До Голіруда.

Макферсон схвально кивнув.

— Гарне місце.

Еліан поглянув у бік вулиці.

— Ще тільки вирішую... пройтися пішки чи знову найняти екіпаж.

— А навіщо вам екіпаж? — Роберт сказав це так просто, ніби відповідь була очевидною.

Він легенько поплескав долонею по керму свого велосипеда.

— Забирайте його.

Еліан здивовано глянув на нього.

— Та ні... Як же ви?

— А мені він зараз без потреби. Підшипники вже замінили. От і випробуєте, як їде після ремонту.

Роберт нахилився й відкрив невелику шкіряну сумку на рамі.

— До того ж мені не дуже хочеться везти його екіпажем до Файф-Несса і потім назад. Механізм маяка недовго лагодитимуть. Такі речі не терплять відстрочення.

Він усміхнувся у вуса.

— Знаєте, — не вгавав Роберт, — зробімо так. Доїдете до Голіруда, а потім залишите велосипед біля кав'ярні «Сір Волтерс-кофі» на Квін-стріт. Це зовсім недалеко, трохи більше двох кілометрів від парку. Я повернуся за кілька днів і заберу його.

Еліан на мить замислився.

Велосипед означав свободу. Жодних очікувань екіпажа. Жодних зайвих витрат. І головне — він міг прибути до Голіруда значно швидше.

— Дякую, Роберте.

— Та годі вам. Залишите підвішене горнятко кави в кав'ярні для мене, і вважайте — віддячили.

Механік усміхнувся своєю простою, щирою усмішкою.