⚜️35.

Глава 35.

Ард-Шуіл і парк Святого Голіра

Нірея й Селіна провели поглядами Ліарен, що швидко й майже беззвучно зникла вдалині на безпілотній автівці, прямуючи до Вежі Морського Світла. Кілька секунд вони мовчки дивилися їй услід.

— Ну що ж... — зрештою задумливо мовила Селіна. — Напевно, і мені час вирушати.

— Поїдеш, як Ліарен, автівкою? — усміхнулася Нірея.

Селіна похитала головою.

— Ні. До Ард-Шуіла краще велосипедом або на моноколесі. Там чудові доріжки, а сьогодні така погода, що, як на мене, — гріх сидіти в салоні.

— А я, мабуть, полечу аерокаром, — сказала Нірея, підвівши очі до неба, де між будинками якраз ковзнули дві сріблясті машини. — Хочу побачити парк Святого Голіра з висоти пташиного польоту. Може, зверху помічу щось таке, чого не видно з землі.

— Звучить по-науковому, — грайливо усміхнулася Селіна. — Зовсім не схоже на те, що тобі просто кортить ще раз побачити те місце.

Нірея лише загадково усміхнулася.

— Одне іншому не заважає.

Селіна добре знала подругу й не стала допитуватися. Вона бадьоро попрямувала до критої велосипедної стоянки, де під прозорим навісом рівними рядами стояли десятки магнітних велосипедів і моноколіс.

З першого погляду вони нагадували звичайні, однак замість тонких металевих спиць колеса мали суцільні латунні ободи, усередині яких безшумно оберталися магнітні кільця. Ланцюга від двигуна не було — тягу передавала прихована електромагнітна система. Варто було лише почати крутити педалі, як велосипед сам підлаштовував силу допомоги під нахил дороги, роблячи рух майже невагомим.

Селіна приклала комунікатор до невеликої панелі одного з велосипедів. Пролунав короткий мелодійний сигнал.

— Гарної подорожі, — чемно промовив електронний голос.

Вона легко сіла в сідло, і транспортний засіб плавно рушив. Колеса крутилися майже безшумно. Лише ледь помітне блакитне сяйво бігло вздовж ободів. Велосипед плавно котився алеєю університетського містечка у напрямку пагорба Ард-Шуіла.

Саме там, у стінах старовинної обсерваторії, серед університетських архівів і кам'яних терас, на неї чекала ще одна частина загадки дивної карти.

За кілька хвилин Селіна вже була біля обсерваторії — у старому районі міста, який здавна називали містом зорезнавців.

Вона плавно пригальмувала, підвела велосипед до одного зі спеціальних тримачів і легенько торкнулася ним напрямної. Фіксатори ледь чутно клацнули. Світлові кільця всередині широких ободів змінили яскраво-блакитне сяйво на м'яке бурштинове, сповіщаючи, що транспорт перейшов у режим очікування та бездротового заряджання.

Такі стоянки для легкого персонального транспорту можна було побачити майже всюди в Каледорії: біля університетів, музеїв, кав'ярень, театрів, парків і навіть на невеликих міських площах. Достатньо було лише взяти або поставити велосипед на тримач. Система автоматично розпізнавала користувача, блокувала чи активовувала транспорт і починала поповнювати заряд акумуляторів за потреби.

Селіна провела рукою по прохолодному латунному ободу, ніби дякуючи своєму технологічному супутникові за поїздку, після чого підняла погляд.

Перед нею височіла обсерваторія Ард-Шуіла.

Її світло-сірі кам'яні стіни пам'ятали ще перших зорезнавців Каледорії, а над ними здіймався величезний скляний купол, крізь який виблискували латунні конструкції найбільшого телескопа Каледорії. Довкола розташовувалися тераси, старовинні сходи, доглянуті алеї та корпуси одного з факультетів, все того ж університету Ард-Ліра, що протягом століть залишався головним осередком науки цього світу.

Селіна глибоко вдихнула свіже повітря, стримуючи хвилювання. Саме тут дивна карта могла відкрити ще одну зі своїх таємниць.

Увійшовши через головний вхід, вона з приємним подивом помітила, що в обсерваторії було досить людно.

Просторий центральний зал гудів власним неспішним ритмом. Повз неї проходили студенти з комунікаторами й світлописами в руках, жваво обговорюючи результати досліджень. Викладачі пояснювали щось невеликим групам майбутніх зорезнавців. Гіди проводили екскурсії для відвідувачів, а між ними неквапливо рухалися науковці, цілком занурені у власні думки.

Над головами гостей повільно оберталися величезні голограми небесних тіл. На одній — помаранчева зоря випромінювала м'яке тепле світло, а поруч плавно рухалися моделі планет зоряної системи. Біля кожної можна було зупинитися, торкнутися повітряного зображення, і голограма миттєво розгортала докладні відомості: орбіту, атмосферу, супутники, історію досліджень та останні наукові відкриття.

В одному із залів демонстрували еволюцію Всесвіту, де галактики народжувалися просто в повітрі, повільно закручуючись у величезні зоряні спіралі. В іншому відвідувачі могли керувати моделями комет або власноруч змінювати орбіти планет, спостерігаючи, як це впливає на всю систему.