⚜️33.

Глава 33.

Ард-Лір, Королівський університет, факультет зорезнавства та фізичних наук

— Панно Ніреє, панно Ліарен, панно Селіно...

Спокійний голос професорки Айрени Талвей змусив аудиторію стихнути. Вона повільно зняла окуляри, склала їх і поклала на кафедру.

— Можливо, мені лише здалося, але сьогодні під час лекції ви троє були значно більше зайняті вивченням сну, ніж зорезнавством.

Кілька студентів тихо засміялися.

Селіна винувато опустила очі, а Ліарен лише зітхнула, розуміючи, що заперечувати марно. Нірея ж спокійно і впевнено підвела підборіддя.

— Ви маєте рацію, професорко. Ми справді не виспалися.

Айрена уважно подивилася на неї.

— Приємно, коли студент визнає свою провину.

— Але причина теж стосується науки, — серйозно продовжила Нірея.

Усмішки в аудиторії остаточно стихли.

Професорка ледь підняла брову.

— Справді?

— Учора ввечері ми аналізували дуже незвичайну карту. Спочатку хотіли лише перевірити кілька позначених місць, але що більше порівнювали її з архівами, то більше виникало запитань.

Тепер уже вся аудиторія слухала уважно.

— Яку саме карту? — поцікавилася професорка.

— Старовинну. Її копія випадково потрапила до мене. На ній позначено комплекс Святого Голіра, обсерваторію Ард-Шуіл, Вежу Морського Світла... і ще кілька місць, про які ми не знайшли жодної згадки ні в університетських каталогах, ні в електронному архіві.

Професорка більше не виглядала роздратованою. Навпаки.

Вона повільно схрестила руки на грудях.

— Ви хочете сказати, що всю ніч займалися перевіркою історичних об'єктів? — запитала вона, злегка примружившись.

— Так, пані професорко.

— І саме через це ви всі троє заснули на лекції?

Нірея ледь усміхнулася.

— Якщо зовсім чесно... саме через це.

У залі запала дзвінка тиша.

Селіна крадькома подивилася на подругу. Вона вже зрозуміла, що Нірея не просто виправдовується. Вона розійшлася на повну і зацікавила професорку.

Айрена Талвей ще кілька секунд мовчки дивилася на студентку, ніби оцінюючи — чи почула щойно вправно складене виправдання, чи справжню розповідь молодої дослідниці.

— Добре, панно Ніреє, — нарешті мовила вона. — Тоді після лекції ви троє покажете мені цю "дивну" карту. Якщо вона справді така незвичайна, як ви стверджуєте, можливо, ми всі сьогодні дізнаємося щось нове.

Наступні кілька годин занять минули напрочуд жваво. Сонливість, ніби її й не було, відступила, і всі троє були на диво уважними та активними. Відповідали на запитання, самі ставили їх, жваво сперечалися й занотовували нові думки — як це завжди бувало на захопливих лекціях професорки Айрени Талвей.

Передчуття інколи творить справжні дива. Воно проганяє втому, розвіює сонливість і дарує несподіваний прилив сил.

Як і пообіцяла професорка, після завершення занять вона попросила Нірею, Ліарен і Селіну залишитися та показати ту саму старовинну карту, яка мала необережність відібрати у них цілу ніч сну.

— Ох, як же я хвилююся... — похитала головою чорнявка Селіна, театрально закочуючи очі. — Відчуваю, що зайвих запитань нам не уникнути.

— То, може, одразу розкажемо їй про загадкового картографа з іншого світу? — тихенько хіхікнула Ліарен.

— Ні! Нізащо! — Нірея різко підняла долоні, зупиняючи подруг. — Жодної згадки про картографа. Бо тоді ми точно не уникнемо ні купи запитань, ні підозр у божевіллі. А може, ще й багатогодинних допитів. Зрозуміли?

Дівчата мовчки переглянулися й одночасно кивнули.

— Добре... — протягнула Селіна. — А що ми їй покажемо, якщо в нас немає жодної карти?

— Є, — впевнено кинула Нірея.

— Є? — здивовано перепитала Ліарен.

Нірея з ледь помітною переможною усмішкою підняла над головою комунікатор.

— Тут.

Подруги здивовано витріщилися на пристрій.

— Я записала не лише картографа, — усміхнулася вона. — Я ще й встигла записати карту.

На мить запала тиша. Потім Селіна лише тихо хмикнула.

— Ніреє... інколи ти мене лякаєш.

— А мене захоплюєш, — усміхнулася Ліарен.

Нірея сховала комунікатор до кишені.

— Ходімо. І пам'ятайте: говорити буду я. Домовилися?