⚜️28.

Глава 28.

Ард-Лір, Університетський пансіонат

Нірея напрочуд довго трималася, хоч уже давно перевалило за північ. Про сон і відпочинок й мови не було. Найважливіші питання якраз тільки починалися.

— Зачекай, — перебила Ліарен. — Повернімося до самого початку.

Нірея застогнала й упала спиною на подушку.

— У-ууф, ми вже втретє повертаємося до самого початку.

— Бо ти постійно пропускаєш важливі деталі.

— Які деталі? — роздратовано фиркнула Нірея.

— Усі.

Селіна серйозно кивнула.

— Особливо ті, де фігурує Еліан.

— Ви геть нестерпні.

— Ми просто дослідниці.

— Ні. Ви допитувачки.

Нірея надула губи.

— Одне одному не заважає, — незворушно відповіла Селіна.

Ліарен уже вмостилася зручніше на краю ліжка.

— Отже. Початок. Ти піднялася на Вежу Морського Світла...

— Щоб сфотографувати краєвид, — завершила Нірея.

— Та це ми вже чули.

— Бо це правда.

— А потім?

Нірея важко зітхнула.

— Потім почувся страшенний брязкіт.

— Який брязкіт?

— Наче хтось висипав на металеву підлогу половину майстерні.

— Ого. І?

— І я обернулася.

На її обличчі сама собою з'явилася усмішка.

— Там стояв він.

— Еліан?

— Так.

— І що він робив?

— Збирав свої олівці.

Ліарен хіхікнула.

— Серйозно?

— Так.

— Це перше, що ти запам'ятала?

— Ні.

— А що перше?

Нірея на мить замовкла.

— Його очі.

Селіна й Ліарен повільно переглянулися.

— О-о-о...

— Замовкніть.

— Ми мовчимо.

— Ви не мовчите.

— Добре, продовжуй.

Нірея закотила очі.

— Потім він почав хапати свої малюнки й олівці, ніби боявся, що їх зараз віднесе вітром.

— А потім?

— А потім раптом кинув усе і схопився за ту свою динамо.

— Оце мені взагалі не зрозуміло, — сказала Ліарен. — Навіщо її постійно крутити?

— Бо інакше він зникає, — відповіла Нірея, струснувши долонею.

— Так, але це ж незручно.

— Думаю, він теж так вважає.

Усі троє розсміялися.

— Уявляєте, — продовжила Нірея, — він крутив її навіть тоді, коли їв.

— Ні. Ха-ха-ха...

— Так.

— Навіть під час вечері?

— Навіть під час вечері.

— Бідолаха.

— Саме це я й сказала.

— А він?

— Сказав, що вже починає ненавидіти цю машину.

Ліарен пирснула від сміху.

— Знаєш, я його розумію.

— І я.

Селіна задумливо дивилася на комунікатор.

— А карта?

— Що карта?

— Розкажи про карту.

— Вона дивна.

— Це ми вже зрозуміли.

— Ні, справді дивна.

Нірея сіла рівніше.

— На ній позначені місця з його світу. Але майже всі вони мають відповідники в нашому.

— Маяк.

— Так.

— Ард-Шуіл.

— Так.

— Голіруд.

— Так.

— Адвокатес Лібрері.

— Так.

Селіна задумливо потерла підборіддя.

— І всі вони якось пов'язані.

— Саме це ми й намагаємося зрозуміти.

— Ми?

Нірея одразу пошкодувала про сказане.

Ліарен усміхнулася, мов кішка, яка щойно помітила необережну мишу.

— Ми?

— Я мала на увазі... — Нірея не знайшла слів.

— Ми?

— Замовкни.

— Не можу.